1. Словник української мови в 11 томах

чубити

ЧУБИ́ТИ, блю, биш; мн. чублять; недок., перех., розм. Бити кого-небудь, хапаючи за чуба.

Через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо, А послі чубили батьків (Котл., І, 1952, 137);

Серед двору Василь насів Галю і чубив, та кричала не своїм гласом (Мирний, IV, 1955, 103).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чубити — див. бити; рвати Словник синонімів Вусика
  2. чубити — ЧУ́БИТИ, блю, биш; мн. чу́блять; наказ. сп. чуб; недок., кого, розм. Бити кого-небудь, хапаючи за чуба. Через їх [них] синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо, А послі [потім] чубили батьків (І. Котляревський); Серед двору Василь насів Галю і чубив, та кричала не своїм гласом (Панас Мирний). Словник української мови у 20 томах
  3. чубити — чу́бити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. чубити — -блю, -биш; мн. чублять; недок., перех., розм. Бити кого-небудь, хапаючи за чуба. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. чубити — БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. Словник синонімів української мови
  6. чубити — Чу́бити, -блю, -биш, -блять; чуб, чу́бте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. чубити — Чубити, -блю, -биш гл. Драть за волосы. Хто кого любить, той того чубить. Ном. № 3381. Синки в ледащо пустилися, пішли в нінащо, а послі чубили батьків. Котл. Ен. ІІІ. 43. Словник української мови Грінченка