чудувати
ЧУДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. перех. і без додатка. Викликати подив, здивування в кого-небудь; дивувати.
Книш чудував усіх тими бумагами, які лучалося йому стрівати в поліції… (Мирний, III, 1954, 87);
// безос.
І чудує хлопця, що й тут також, як і в них на селі Самойловичку й барона, проклинають хазяїв заводу Мацька й Дахненка та одного з майстрів — Дударика, ненависного шпигуна (Крот., Сини.., 1948, 227).
2. неперех., з кого-чого. Чудуватися.
— Ми й без того в цих патріархальних сукнях поставали схожі на якихсь святих преподобниць! І без того ціле місто чудує з нас (Н.-Лев., І, 1956, 196);
А дівчата на підмогу Відстаючим скрізь ішли. Старші люди чудували: — Чи було таке коли! (Воскр., Подивись.., 1962, 53).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- чудувати — див. ДИВУВАТИ і ДИВУВАТИСЯ. Словник синонімів Караванського
- чудувати — ЧУДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. 1. кого, чим і без дод. Викликати подив, здивування в кого-небудь; дивувати. Книш чудував усіх тими бумагами, які лучалося йому стрівати в поліції... (Панас Мирний); // безос. Словник української мови у 20 томах
- чудувати — чудува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- чудувати — -ую, -уєш, недок., розм. 1》 перех. і без додатка. Викликати подив, здивування в кого-небудь; дивувати. || безос. 2》 неперех., з кого – чого. Чудуватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чудувати — ДИВУВА́ТИ (викликати подив незвичайністю), ВРАЖА́ТИ, ЧУДУВА́ТИ розм., ЗАЧУДО́ВУВАТИ розм.; ПРИГОЛО́МШУВАТИ (надто сильно дивувати); ЕПАТУВА́ТИ книжн. (порушенням загальноприйнятих норм, правил). — Док. Словник синонімів української мови
- чудувати — Чудува́ти, -ду́ю, -єш гл. Удивляться. Ціле місто чудує з нас. Левиц. І. 287. Привозе він його (змія) у своє царство, — всі на його чудують. Мнж. 34. Ото чудуватимуть, як виглядять, що на спині в собаки різка прив'язана. Черк. у. Словник української мови Грінченка