шубовснути

ШУБО́ВСНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. неперех. Кинутися, упасти, пірнути у воду, роблячи сплески.

Замість дверей він налапав драбину й звалив її, потрапив на діжку з водою, скинув кружок і шубовснув у воду обома руками (Н.-Лев., II, 1956, 270);

Підбігли до води. Роздягаються купатись. Зорі одбились у воді. Ось уже шубовснула котрась із дівчат — круги пішли по воді (Головко. І, 1957, 450);

Одначе, ледачий дишель не витримав його — тріснув, і господар по самий пояс шубовснув у .. болото (Стельмах, Хліб.., 1959, 105);

Разом з камінням ведмідь викинув на берег рибку. Риба підскочила й знову шубовснула у воду (Турч., Зорі.., 1950, 315);

Вистрілявши останню стрічку, кулемет захлинувся і стих. Важко шубовснув у воду знятий замок (Коз., Гарячі руки, 1960, 151);

*Образно. Розпечене сонце на заході вже шубовснуло в Дніпро (Донч., V, 1957, 8);

*У порівн. Не встигла ще розкотитися луна від пострілу, як комсомольці почули незвичайний шум. Було таке враження, ніби в глибоку річку шубовснув великий багатотонний молот (Донч., II, 1956. 32);

// Упасти взагалі, видаючи глухий звук; плюхнутися.

— Перелазьте! Ляжемо тут! — наказав [сержант] швидко і сам перевалився усім своїм довгим тілом через пруття ліси. За ним шубовснув у прив’ялі бур’яни й Бовдуляк (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 194);

З розбігу Сахно шубовснула в самісіньку гущу колючого чагаря (Смолич, І, 1958, 90);

Перед самим обличчям раз і вдруге, падаючи зі стріхи, шубовснули донизу великі краплини (Гуц., Серпень.., 1970, 37);

// рідко. З силою политися (про воду).

Заставки підняли. Вода шубовснула на колеса (Н.-Лев., IV, 1956, 101).

◊ Як у во́ду шубо́вснув хто — зник безслідно хто-небудь.

— А де ж він зараз, Марусю, внучок мій? — Ще ж коли сніг був, написав і як у воду шубовснув (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 356);

Як у во́ду шубо́вснуло що — зникло безслідно що-небудь.

І враз пронеслось на передмісті: забито серед дня майстра Дударика, а хто — як у воду шубовснуло (Крот., Сини.., 1948, 231).

2. перех. Кинути що-небудь кудись з глухим звуком.

— Що ж мені з тим, що скинула, діяти? Покинути боюся, догадаються ще… Взяла своє під пахву, побігла до ставка, прив’язала камінь і шубовснула у воду… (Коцюб., І, 1955, 342);

Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Збан., Таємниця.., 1971, 436).