1. Словник української мови в 11 томах

ювіляр

ЮВІЛЯ́Р, а, ч. Особа, установа, місто і т. ін., ювілей яких відзначають, святкують.

Ювіляр підняв келих за свою дружину і тут же підніс їй іменинний подарунок (Мокр., Сто.., 1961, 95).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ювіляр — Ювілянт, г. ювілят, ж. іменинник Словник синонімів Караванського
  2. ювіляр — [йув'іл’ар] -ра, м. (на) -ров'і/-р'і, мн. -рие, -р'іў Орфоепічний словник української мови
  3. ювіляр — ЮВІЛЯ́Р, а, ч. Особа, установа, місто і т. ін., ювілей яких відзначають, святкують; ювілянт. Ювіляр підняв келих за свою дружину і тут же підніс їй іменинний подарунок (Ю. Мокрієв). Словник української мови у 20 томах
  4. ювіляр — ювіля́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  5. ювіляр — (-а) ч. 1. крим., нарк. Людина, яка вперше спробувала наркотик. БСРЖ, 712; СЖЗ, 118. 2. крим. Підліток, який уперше здійснив статевий акт. СЖЗ, 118. Словник жарґонної лексики української мови
  6. ювіляр — -а, ч. Особа, установа, місто і т. ін., ювілей яких відзначають, святкують. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. ювіляр — ЮВІЛЯ́Р (особа, установа, місто й т. ін., ювілей яких відзначають, святкують), ЮВІЛЯ́НТ рідко. Тепло поздоровили ювіляра письменники (з журналу). Словник синонімів української мови
  8. ювіляр — Ювіля́р, -ля́ра, -рові; -ля́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)