1. Словник української мови в 11 томах

інквізитор

ІНКВІЗИ́ТОР, а, ч.

1. іст. Суддя або член суду інквізиції.

[Долорес:] Він, у вигнання їдучи, підмовив щонайсвятішу абатису, внуку самого інквізитора (Л. Укр., III, 1952, 333);

У Івана тоді лишилось таке почуття, наче він вирвався з камери інквізитора, де його випробували на міцність віри (Кол., Терен.., 1959, 177);

Джордано Бруно спалили на вогнищі інквізитори (Рибак, Час.., 1960, 480).

2. перен. Той, хто навмисно завдає кому-небудь великих страждань; дуже жорстока людина, мучитель.

Головний інквізитор загнаних у Німеччину іноземних робітників, головний директор середньовічних ринків живої людської сили — Фріц Заукель (Смолич, Після війни, 1947, 23).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. інквізитор — П. мучитель, кат, гонитель, душитель. Словник синонімів Караванського
  2. інквізитор — див. жорстокий Словник синонімів Вусика
  3. інквізитор — Кат, катюга, москвин Словник чужослів Павло Штепа
  4. інквізитор — рос. инквизитор (латин. inquisitor — вистежувач) — 1. Член суду інквізиції. 2. Переносно-жорстока людина, мучитель. Eкономічна енциклопедія
  5. інквізитор — інквізи́тор іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  6. інквізитор — -а, ч. 1》 іст. Суддя або член суду інквізиції. 2》 перен. Той, хто навмисно завдає кому-небудь великих страждань; дуже жорстока людина, мучитель. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. інквізитор — інквізи́тор (від лат. inquisitor – вистежувач) 1. Член суду інквізиції. 2. Переносно – жорстока людина, мучитель. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. інквізитор — МУЧИ́ТЕЛЬ (той, хто мучить когось); КАТ, КАТЮ́ГА підсил. зневажл., ІНКВІЗИ́ТОР, ЖИВОЇ́Д розм., ЖИВОДЕ́Р розм., ЖИВОЛУ́П розм., РОЗПИНА́ТЕЛЬ заст. (той, хто злісно, жорстоко мучить людей). Поволі думки вертаються до Богорського. Недолюдок, мучитель, кат!... Словник синонімів української мови
  9. інквізитор — Інквізи́тор, -ра; -тори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)