бовкати

БО́ВКНУТИ розм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИ розм., БЕ́ЛЬКНУТИ розм., БО́ВТНУТИ розм., ЛЯ́ПНУТИ розм., ЛЯ́СНУТИ розм. рідше, СКАЗОНУ́ТИ розм., СПЛЕСКА́ТИ розм., БА́ХНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. розм., ЗМОРО́ЗИТИ підсил. розм. — Недок.: бо́вкати, бе́вкати, ля́пати, ля́скати. Схаменись лишень та подумай, що ти бовкнув? (І. Нечуй-Левицький); — Скажи, що маю повідомити щось важливе. Тільки дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (М. Чабанівський); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко); — Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх (о. Артемія і Сусану Уласівну) при кому? — сказала писарша до брата (І. Нечуй-Левицький); — А це ти вже, Дем'яновичу, і зовсім хтозна-що говориш. Не подумавши, ляпнув (А. Головко); — Що ж до партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це (Л. Смілянський); (7-й парубок:) Іноді таке неподобне сплеще (Соломія), що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці (М.Кропивницький); Він ... часом таке бахне, що всіх зіб'є з пантелику (П. Колесник); Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: — Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко). — Пор. сказа́ти.

ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм., ТЕ́НЬКАТИ розм. (перев. про дзвоник); КАЛАТА́ТИ, БИ́ТИ (перев. сигналізувати дзвоном про щось); ВИДЗВО́НЮВАТИ (старанно або раз у раз). — Док.: продзвони́ти, пробо́вкати, бо́вкнути, пробе́вкати, бе́вкнути, пробе́мкати, бе́мкнути, проба́мкати, ба́мкнути, пробо́мкати, бо́мкнути, пробала́мкати, дзеле́нькнути, теле́нькнути, те́нькнути, прокалата́ти, калатну́ти, проби́ти, уда́рити (вда́рити). Бовкає дзвін. Дзвонить старий попик (О. Довженко); За стіною в їдальні почав дзвонити годинник (А. Головко); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький); Настобісіло їй літувати в степу, кухарювати, бемкати в рейку (М. Рудь); На дзвіниці бамкнув тривожно дзвін (Мирослав Ірчан); На дзвіниці.. монотонно баламкав одинокий дзвін (В. Гжицький); Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (М. Коцюбинський); Дрібно теленькали дзвони найменші (О. Ільченко); На монастирській дзвіниці тенькали жалобні дзвони (І. Микитенко); Він, Василько, калатав у дзвони, коли вода прорвала греблю (О. Донченко); Дзвоник калатав собі на подвір'ї, скликаючи нас, але ми його не чули (М. Чабанівський); Бубни б'ють, і хитається в танку Індіанський убогий вігвам (А. Малишко); Видзвонювала гітара надривно й сумно (П. Кочура).