брехач

БРЕХУ́Н розм. (той, хто завжди говорить неправду), БРЕХА́Ч розм. рідше, БРЕХЛО́ зневажл., БРЕХУНЕ́ЦЬ зневажл., ПЕРЕБРЕ́ХА розм. рідше, ЛЖЕЦЬ заст.; ОБМА́ННИК, ОБМА́НЩИК (пом'якшено); ПУСТОБРЕ́Х розм., СКОРОБРЕ́ХА розм. (вправний брехун); ПІДБРЕ́ХАЧ розм., ПІДБРІ́ХУВАЧ розм. (звичайно про того, хто допомагає брехати). Довго потім гудуть-невгавають розмови очевидців, спогади свідків, перекази старих брехунів, і вже не добрати тоді — так воно було чи не так (О. Довженко); (Федір (закукурічився):) Хто? Я брехач? Бодай я сконав, як не бачив на власні очі! (Я. Галан); — Ох і брехло ж! — басом сказав хтось у залі (А. Головко); (Романюк:) Треба допомогти гостям, щоб зустрічались не з якими-небудь брехунцями, а з людьми достойними (О. Корнійчук); (Лісницький (оглянувшись):) Я прийшов сказати, Що ненадійний, темний чоловік — Іван Виговський, лжець та інтриган (Л. Дмитерко); Корній Іванович вирішив: залучити до тваринників, ..до хорошого діла і цього невиправного пустобреха, залучити за всяку ціну (І. Волошин); (Семен:) Добродію, заспокойтесь. (Гавкун:) Геть к бісу, чортів підбрехачу! (В. Самійленко). — Пор. 1. обма́нник.