1. Словник синонімів української мови

брехун

БРЕХУ́Н розм. (той, хто завжди говорить неправду), БРЕХА́Ч розм. рідше, БРЕХЛО́ зневажл., БРЕХУНЕ́ЦЬ зневажл., ПЕРЕБРЕ́ХА розм. рідше, ЛЖЕЦЬ заст.; ОБМА́ННИК, ОБМА́НЩИК (пом'якшено); ПУСТОБРЕ́Х розм., СКОРОБРЕ́ХА розм. (вправний брехун); ПІДБРЕ́ХАЧ розм., ПІДБРІ́ХУВАЧ розм. (звичайно про того, хто допомагає брехати). Довго потім гудуть-невгавають розмови очевидців, спогади свідків, перекази старих брехунів, і вже не добрати тоді — так воно було чи не так (О. Довженко); (Федір (закукурічився):) Хто? Я брехач? Бодай я сконав, як не бачив на власні очі! (Я. Галан); — Ох і брехло ж! — басом сказав хтось у залі (А. Головко); (Романюк:) Треба допомогти гостям, щоб зустрічались не з якими-небудь брехунцями, а з людьми достойними (О. Корнійчук); (Лісницький (оглянувшись):) Я прийшов сказати, Що ненадійний, темний чоловік — Іван Виговський, лжець та інтриган (Л. Дмитерко); Корній Іванович вирішив: залучити до тваринників, ..до хорошого діла і цього невиправного пустобреха, залучити за всяку ціну (І. Волошин); (Семен:) Добродію, заспокойтесь. (Гавкун:) Геть к бісу, чортів підбрехачу! (В. Самійленко). — Пор. 1. обма́нник.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. брехун — (той, хто говорить неправду) розм. брехач, обманник, розм. поблажл. брехунець, (вправний) р. чистобреха, скоробреха. Словник синонімів Полюги
  2. брехун — бреху́н іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  3. брехун — Пліткар, дезинформатор, наклепник, (натхненний) скоробреха, стобреха; (притакувач) підбрехач; брехач, брехачка, брехуняка. Словник синонімів Караванського
  4. брехун — -а, ч., розм. Людина, яка завжди каже неправду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. брехун — БРЕХУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто завжди говорить неправду. Брехун собі ворог і людям зло робить (Г. Квітка-Основ'яненко); З тим брехуном не дійдеш до ладу (М. Словник української мови у 20 томах
  6. брехун — див. брехливий Словник синонімів Вусика
  7. брехун — БРЕХУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка завжди говорить неправду. Брехун собі ворог і людям зло робить (Кв.-Осн., II, 1956, 487); З тим брехуном не дійдеш до ладу (Коцюб., III, 1956, 182); Лиш брехуни умруть, а правда з віку в вік стече в один акорд, де звук є робітник (Тич., І, 1946, 121). Словник української мови в 11 томах
  8. брехун — Брехун, -на м. Лгунъ. Брехун бреше, а дурень віри йме. Ном. № 6405. Брехун на всі заставки. Ном. № 6951. в брехуни пошитися. Сдѣлаться лгуномъ. О. 1862. X. 32. ум. брехунчик. ув. брехуняка. Драг. 167. Словник української мови Грінченка