вдихувати
ВДИХА́ТИ (дихаючи, наповнювати легені повітрям, газом, парою тощо), ВДИ́ХУВАТИ рідше; ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ), ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), КОВТА́ТИ, ЛОВИ́ТИ, ХАПА́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ (перев. у спол. із сл. повітря). — Док.: вдихну́ти, ввібра́ти (увібра́ти), втягну́ти (утягну́ти), втягти́ (утягти́), протягну́ти, потягти́ (потягну́ти), ковтну́ти, вхопи́ти (ухопи́ти), схопи́ти. Відпочити сів І вдихаю радісно пахощі полів (Д. Павличко); На повні грудивдихував вологу (Л. Первомайський); Терезка сиділа мовчки, з насолодою вбираючи в себе міцне повітря (М. Томчаній); Повними грудьми втягаючи в себе морозне повітря, подався Семен дорогою ген за село (М. Коцюбинський); Всі троє посідали перед вогнищем і, нервово втягуючи в себе.. пахощі, неспокійно вертять головами (В. Козаченко); Я кинувся до вікна, широко відчинив його, почав жадібно ковтати свіже повітря (Я. Гримайло); Ловив грудьми холодне повітря (М. Коцюбинський); Всміхався в простори й жадно хапав легенями весняне повітря (А. Головко).