вдосталь

ДО́СИТЬ присл. і присудк. сл. (стільки, скільки треба; великою мірою); ДОВО́ЛІ, ДОСТА́ТНЬО, ВДО́СТАЛЬ (УДО́СТАЛЬ), ВДОСТА́ЧУ (УДОСТА́ЧУ), ДОСХОЧУ́, ЗАДО́СИТЬ підсил. розм., ПРЕДО́СИТЬ підсил. розм., ГЕ́ТЬ-ТО розм., ДО́СТА розм., ДОСТА́ТКОМ діал., ПОДОСТА́ТКОМ діал. Сказано досить, тепер тільки мовчання здатне сказати ще більше (Є. Гуцало); — Маємо в замку доволі жовнірів; є в нас чимало гаківниць, гармат та куль (І. Нечуй-Левицький); Все це достатньо вивчив Саїд Алі за кілька щоденних одвідин чайхани (І. Ле); В замку було вдосталь пороху, кілька гаківниць (Н. Рибак); Йому на нове хазяйство усього треба, а в батька є того удостачу (Г. Квітка-Основ'яненко); — Маєш добра усякого досхочу? Нічого собі не жадаєш? (Марко Вовчок); То ті марні цвіти, що ніколи сонця задосить не мають, і все з одного боку брудно-зелені, а з другого ясно-жовті (В. Стефаник); Решти води було предосить для самої господарки (Ю. Яновський); Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посовілими очима мутно тільки дивився на свого товариша (Панас Мирний); Думав (батько) над тим, як би йому найскоріше вибратися з цього тісного гористого краю, де нема доста ні землі, ні доброго заробітку (Д. Бедзик); Поля у нього було достатком (І. Франко); Всього добра мала (Фросина) подостатком (Н. Кобринська). — Пор. 1. бага́то.