вивестися

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності), ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯ розм., ЧЕ́ЗНУТИ розм., ЗБУВА́ТИ заст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), УГАВА́ТИ (ВГАВА́ТИ), ПЕРЕГОРЯ́ТИ (ПЕРЕГОРА́ТИ рідко) (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо — поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ), ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИ розм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). — Док.: зни́кнути, зни́кти розм. ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути (вга́снути), перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́ (втекти́), відлеті́ти, відли́нути поет. зсли́зну́ти (сли́знути), зсли́зти (сли́зти), згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомість розливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає (хвиля), і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); — Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, — ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув (Йон), що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам'ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася (стежка) вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

НАРОДИ́ТИСЯ (про дитину або маля тварини — з'явитися на світ), РОДИ́ТИСЯ, УРОДИ́ТИСЯ (ВРОДИ́ТИСЯ) рідше, ЗНАЙТИ́СЯ (НАЙТИ́СЯ) розм., ЗРОДИ́ТИСЯ рідше, ПОРОДИ́ТИСЯ рідше; ВИ́ЛУПИТИСЯ зневажл. (про дитину); ВИ́ВЕСТИСЯ (про малят тварини); ВИ́ПЛОДИТИСЯ (щодо тварин — нейтральне, щодо людей — зневажл.); НАПЛОДИ́ТИСЯ розм., РОЗПЛОДИ́ТИСЯ розм., НАМНО́ЖИТИСЯ розм. (народитися в якій-небудь, звичайно великій, кількості); РОЗМНО́ЖИТИСЯ розм., НАЛУПИ́ТИСЯ вульг. (щодо людей). — Недок.: наро́джуватися, роди́тися, лупи́тися, вилу́плюватися, виво́дитися, випло́джуватися, плоди́тися, розпло́джуватися, мно́житися, розмно́жуватися, лупи́тися. Може б, вони й не здибались цього літа, хоч і в одному селі народились та жили (Є. Гуцало); — В гнилих підвалах родилися і вмирали ми, За хмарами диму не бачили сонця (А. Головко); Через рік уродився їм син Івась (Панас Мирний); (Мотря:) Ночі холодні, де я подіну теляток, як знайдуться вони (З. Мороз); Живи, життя безсмертне! Живи, священна славо, Людей, які зродились, щоб смерть перебороть! (М. Бажан); — Ви тутешній? — зав'язував я розмову. — Не зовсім. Але виплодився біля моря (В. Логвиненко); Дуже багато розплодилося їх (хрущів) тієї весни (О. Донченко); — Це тепер народу намножилося без ліку, хутори як гриби поросли (Г. Хоткевич); Прийшов Юрій — і розрішив. Сказав: "Плодіться, і розмножуйтеся, і наповняйте землю, радуючися" (Г. Хоткевич).