витягтися

ВИТЯГА́ТИСЯ (лягати чи лежати, розпроставшись або витягнувши руки, ноги), ВИТЯ́ГУВАТИСЯ, ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПОТЯГА́ТИСЯ, ПОТЯ́ГУВАТИСЯ. — Док.: ви́тягтися, ви́тягнутися, простягти́ся, простягну́тися, потягну́тися, потягти́ся. Дехто спати укладався, А хто під буркой витягавсь (І. Котляревський); Пішов у садок, витягся горілиць на лавочці (С. Васильченко); Він став з-за столу і простягся на лаві, сягнувши довгими ногами аж до протилежної стіни (М. Коцюбинський); Семен.. вимкнув приймач і блаженно простягнувся в постелі (Я. Баш).

ВИСТРУ́НЧУВАТИСЯ (ставати прямо, струнко), ВИТЯГА́ТИСЯ, ВИТЯ́ГУВАТИСЯ, ВИПРЯМЛЯ́ТИСЯ, ПІДТЯГА́ТИСЯ рідше, ПІДТЯ́ГУВАТИСЯ рідше, ВИПРЯ́МЛЮВАТИСЯ рідше. — Док.: ви́струнчитися, ви́тягнутися, ви́тягтися, ви́прямитися, підтягти́ся, підтягну́тися. Лейтенант виструнчувався, скільки мав сили (С. Скляренко); Старі столяри.. схопилися з місця й витяглись, неначе перед директором (І. Нечуй-Левицький); Увійшовши, він витягся перед городничим, як москаль (Панас Мирний); Вийшовши за двері, молодший лейтенант випрямлявся.. і дзвінким.. голосом викрикував прізвище того, кого викликалося до кабінету військкома чи на комісію (Григорій Тютюнник); Нарешті він кашлянув, підтягнувся і високим, чужим трохи голосом почав читати (М. Коцюбинський).

РОСТИ́ (про людину, тварину, рослину — збільшуватися в результаті життєвого процесу; ставати вищим, довшим тощо), ВИРОСТА́ТИ, ЗРОСТА́ТИ, ПІДРОСТА́ТИ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ), ПІДВИ́ЩУВАТИСЯ, БІ́ЛЬШАТИ, ВИТЯГА́ТИСЯ розм., ВИТЯ́ГУВАТИСЯ розм.; ТЯГНУ́ТИСЯ, ТЯГТИ́СЯ, ПІДБИВА́ТИСЯ розм. рідко (перев. зі сл. вгору); ВИГОДО́ВУВАТИСЯ (перев. про тварину); ПІДНО́СИТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ рідко; ПРОЗЯБА́ТИ діал. (про рослину); НАДРОСТА́ТИ (трохи). — Док.: ви́рости, зрости́, підрости́, підійня́тися (підня́тися), підви́щитися, побі́льшати, підбі́льшати, ви́тягнутися, ви́тягтися, ви́гнатися, ви́бехкатися розм. підби́тися, ви́годуватися, піднести́ся, підвести́ся, надрости́. Рости великий та будь багатий (М. Номис); Рости, рости, тополенько, Все вгору та вгору! (Т. Шевченко); Що більше виростав той хлопчик, то він кращав (Марко Вовчок); Все, що не візьмеш, зростає поволі і з власних начатків (М. Зеров); А на тій ниві росте-зростає, як рута зелена, буйна пшениця (М. Коцюбинський); Туго росла дитина, а все ж підростала (М. Коцюбинський); Підіймалася в парниках розсада (О. Гончар); Діти на селі — поміч.. Піднялись трохи хлопці, — треба їх до діла призвичаїти (Панас Мирний); Більшають діти — більшають і клопоти (прислів'я); Павлик підбільшав (І. Нечуй-Левицький); За цю зиму парубок якось витягнувся (М. Стельмах); — Ти наче отой вербовий пагін, який учора застромили в чорну весняну землю, — тягнутись йому й тягнутись угору (Є. Гуцало); От уже сходи зеленіють, от підбиваються вгору, колос викидають (Б. Грінченко); Підстрижені дерева росли скрізь вподовж алей і стежок, але жодне з дерев не підносилося вище метра від землі (Ю. Смолич); Трава підводиться, п'янюча й густа (М. Терещенко); Ні виноград, ні дерево оливне там не прозябає (Лесь Мартович); Надростає трава.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).