вишкребок

ВИ́ШКРЕБОК (ВИ́СКРЕБОК) (ВИ́СКРІБОК) (невеликий хліб із залишків тіста на дні та стінках макітри, діжі тощо), ПОСКРІ́БОК розм., ОШКРЕ́БОК (ОСКРІ́БОК) розм. рідше. Недобрий хліб, мабуть, поскрібок (Словник Б. Грінченка).

ДИТИ́НА (щодо батьків — син або дочка), ДИТЯ́ пестл., КРОВИ́НКА пестл., ЧА́ДО уроч., жарт., ПЛОТЬ І КРОВ (ПЛОТЬ ВІД ПЛО́ТІ) уроч., ПОРО́ДЖЕННЯ уроч.; ВИ́ШКРЕБОК зневажл. (про останню дитину в сім'ї). — Дитино моя дорога, кровинко моя виплакана (М. Стельмах); У них народилося дитя, гарненька донечка (О. Гончар); І батьки, і їхні чада спокійно відпочивають на дачах (В. Канівець); І вперше він синам сказав: ..Моя і кров і плоть, сподіванка моя! (М. Бажан); — Вставай, породження богині! Ти спиш, але не сплять боги (М. Зеров); — Ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник).

НІКЧЕ́МА зневажл. (ні на що не здатна людина), НІКЧЕ́МНИК зневажл. рідше, НЕДОРІ́КА зневажл.; НУЛЬ розм., ПІША́К розм., ПІГМЕ́Й зневажл., ТЛЯ зневажл., АБИ́ЩО зневажл. (про соціально незначну людину); ДРІБНО́ТА розм., ШУ́ШВАЛЬ зневажл., ШАНТРАПА́ зневажл. рідше (збірн. — про певну сукупність таких людей); МІЗЕ́РІЯ зневажл., ЧЕРВ'Я́К зневажл., НЕПО́ТРІБ зневажл., БАРАХЛО́ зневажл., лайл., ВИ́ШКРЕБОК лайл., НЕПОТРЕ́БСТВО збірн., заст. (той або ті, хто викликає до себе зневагу, жалюгідні люди); УБО́ЗТВО (ВБО́ЗТВО), УБО́ЖЕСТВО (ВБО́ЖЕСТВО) заст. (про духовно обмежену, нікчемну людину). І те, що судити Крамаренка мала його власна родина, не робило страх цієї нікчеми меншим, аніж страх лиходіїв, котрих мав би судити увесь народ (І. Муратов); — Бога бійся, сину. Чи ти вже якась недоріка, що не можеш.. дівчину знайти, та взявся од живого чоловіка жінку переманювати? (А. Іщук); — Без неї (матері) ти, хлопче, нуль у всесвіті. Розшолопав? Круглий нуль — з власного гіркого досвіду свідчу (О. Гончар); Він, бач, простий собі пішак, В тіні ізроду-віку... (С. Воскрекасенко); От, якесь абищо! а величається, мов яка цяця! (Словник Б. Грінченка); (Котовський:) Де тобі, мізерії такій, зрозуміти, ти ж бессарабському поміщикові Пуришкевичу увесь час чоботи лизав (П. Тичина); Що я? Черв'як, марная порошина. Життя моє — листок, що ріс і зв'яв (І. Франко); — Ні, волю вже лишатись тим, чим є, ніж в'язати свою долю з таким непотребом (І. Франко); — О, я помирюся з цим вишкребком Косінським. Не інакше, як Замойський його й підкинув нам для розбрату (І. Ле); Коли він не приносив одповіді або приносив коротку і бліду, вона робила йому сцену, називала його нездарою, міщанським убожеством (М. Коцюбинський). — Пор. ніщо́.