влізти

ВМІЩА́ТИСЯ (УМІЩА́ТИСЯ), ПОМІЩА́ТИСЯ, ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) розм. — Док.: вмісти́тися (умісти́тися), помісти́тися, влі́зти (улі́зти), вбга́тися (убга́тися), ввібга́тися (увібга́тися). Дарчині речі не вміщалися в бричці (Ірина Вільде); Люди не поміщались в церкві, і усі дівчата й молоді молодиці стояли надворі (І. Нечуй-Левицький); Кинулась ховати барильце в грубу, воно не влазить (І. Нечуй-Левицький).

ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) (проникати всередину чогось, лізучи повзком, протискуючись), ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАПОВЗА́ТИ. — Док.: влі́зти (улі́зти), залі́зти, заповзти́. Вовк старий не влізе до ями (прислів'я); У те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне (О. Стороженко); Він (пес) давно вже, ще з весни, випорпав собі яму під коморою і залазить туди під час спеки (В. Гжицький); Мовчки він заліз на піч (С. Чорнобривець); Маруся відчинила їх (двері), а вони обірвалися й упали. Заповзла досередини (хатки) (Г. Хоткевич). — Пор. 1. забира́тися.

ВТРУЧА́ТИСЯ (УТРУЧА́ТИСЯ) у що, до чого (з власного бажання, самочинно включатися в якусь дію, починати займатися чиїмись справами), ВТОРГА́ТИСЯ (УТОРГА́ТИСЯ) книжн., ВВ'Я́ЗУВАТИСЯ (УВ'Я́ЗУВАТИСЯ) розм., ВСТРЯВА́ТИ (УСТРЯВА́ТИ) розм., ВПЛУ́ТУВАТИСЯ (УПЛУ́ТУВАТИСЯ) розм., ПРИПЛУ́ТУВАТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., МІША́ТИСЯ розм., ЗАМІ́ШУВАТИСЯ розм., ВМІ́ШУВАТИСЯ (УМІ́ШУВАТИСЯ) розм., МИ́КАТИСЯ діал., ТУРА́ТИСЯ діал.; ПІДПРЯГА́ТИСЯ розм. (у розмову). — Док.: втру́титися (утру́титися), вто́ргнутися (уто́ргнутися), вв'яза́тися (ув'яза́тися), встря́нути (устря́нути), встря́ти (устря́ти), вплу́татися (уплу́татися), приплу́татися, влі́зти, заміша́тися, вміша́тися (уміша́тися), підпрягти́ся. Тут я почуваюся вільним,.. ніхто не втручається в моє приватне життя (М. Коцюбинський); — Письменники сміливо вторгаються у життя, порушуючи найскладніші проблеми (з газети); Без крайньої потреби не ув'язується (офіціантка) з відвідувачами в суперечки (О. Гончар); Чи варт вам устрявати у таке діло? Що вона вам — сестра, родичка? (Панас Мирний); Моя дружина.. ні в які авантюри не стане вплутуватися (І. Кулик); — А я вам кажу про це, бо ви в мене питали про нього! Якби не питали, то я б ліз? (Є. Гуцало); — Се моє діло: чи продав, чи позакладав, — не мішайтесь (Г. Квітка-Основ'яненко); Він не вирізняється нічим із юрби селян, рідко вмішується в розмову (І. Франко); — Я вже й не микаюсь в їх діло, і змовчую (І. Нечуй-Левицький); Василеве поле засівав Шміло, бо Василь.. ні до чого й не турався (І. Франко).

ЗАБИРА́ТИСЯ (проникати всередину, нагору і т. ін., докладаючи зусиль), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ, ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ), ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ), ВИЛА́ЗИТИ (тільки нагору). — Док.: забра́тися, залі́зти, влі́зти (улі́зти), ви́лізти. В Тоні аж серце холонуло, щоб він не зірвався, а він, по-мавп'ячому деручкий, забирався дедалі вище (О. Гончар); Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила (казка); Вояки саме влазили на барикаду (І. Франко); З чагарників на високу кручу вилазили двоє наймолодших партизанів (О. Десняк). — Пор. 1. вла́зити.

НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ) розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) розм., ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ) розм. (у що — із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). — Док.: надягну́ти (надягти́), одягну́ти (одягти́), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), наді́ти, убра́ти (вбра́ти), натягну́ти (натягти́), натаска́ти, нацу́пити, влі́зти (улі́зти), наки́нути, напну́ти (нап'ясти́), начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота (бульдозера) (О. Гончар); — Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, — як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап'яв (К. Гордієнко). — Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.