вмовчати

ПРОМО́ВЧАТИ (не сказати, не заперечити, не відповісти на запитання; не суперечити комусь), ЗМО́ВЧАТИ, УМО́ВЧАТИ (ВМО́ВЧАТИ) розм.; ПЕРЕМО́ВЧАТИ (певний час). — Недок.: промо́вчувати, змо́вчувати, перемо́вчувати. Мати скільки раз зачинала розмову, та розмова плуталася, рвалась: то Христя промовчить на материне питання, то одкаже не те (Панас Мирний); Мусить (Андрійко) кривити душею, брехати, вдавати, промовчувати. А це для нього було страшно (Юліан Опільський); Філін.. втямив правдивість Денисових слів та й змовчав, неначебто Денисові слова неварті були вваги (І. Нечуй-Левицький); (Роман:) Наважався спершу все їй розказати, а зустрівся з батьком її, не вмовчав і виявив серце! (М. Кропивницький); — Весна на тебе діє — ось що я тобі скажу. — А на тебе не діє? Роман перемовчав, явно ухиляючись від гріховної відповіді (О. Гончар).