впасти

ВПАДА́ТИ (УПАДА́ТИ), ВЛИВА́ТИСЯ (УЛИВА́ТИСЯ), ВПЛИВА́ТИ (УПЛИВА́ТИ), ВТІКА́ТИ (УТІКА́ТИ) рідше. — Док.: впа́сти (упа́сти), вли́тися (ули́тися), вплисти́ (уплисти́), втекти́ (утекти́). Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро (Леся Українка); Ой ти, Дніпре-брате, скажи мені правду, Ох скільки у тебе річок упало (пісня); Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (С. Чорнобривець); З-під коріння липи било джерело погожої води і відтак, тихо журчачи по дрібних камінцях, впливало до потоку (І. Франко); — Вода поволі бурхливо котиться руслами природних водойм у море.., за якихось там пару, ну, за три тижні майже все втікає (М. Чабанівський).

ДІСТАВА́ТИСЯ кому (переходити в чиєсь користування, ставати чиєюсь власністю), ПОПАДА́ТИ, ПОПАДА́ТИСЯ, ПЕРЕПАДА́ТИ, ПОТРАПЛЯ́ТИ кому, до кого, ВІДХО́ДИТИ від кого до кого, ДОСТАВА́ТИСЯ розм., ПРИХО́ДИТИ розм.; ПЕРЕХО́ДИТИ кому, до кого (ставати власністю іншого); ПОЛИША́ТИСЯ (після когось); ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ (кому, на кого — на чиюсь долю, внаслідок розподілу); КА́ПАТИ розм. (про гроші — час від часу). — Док.: діста́тися, попа́сти, попа́стися, перепа́сти, потра́пити, відійти́, доста́тися, прийти́, перейти́, полиши́тися, припа́сти, упа́сти (впа́сти), прийти́ся, ка́пнути. Тяжко, ох, як тяжко діставались йому десятинки. Коли іншим приходили спадки, коли інші добували хитрі гроші.., він понадіявся на своє здоров'я, на свої руки (М. Стельмах); Що скупому в руки попало, то все пропало (прислів'я); — Розумна голова, а дурню попалась (прислів'я); Всю громаду оплів (Іван) — зараз же за писарчука постановили, і тут багато хабарів йому перепадало (Грицько Григоренко); Вирішено було.. надати допомогу бідноті Чаплинки, Каланчака та інших сіл, стежачи за тим, щоб допомога ця потрапила кому слід (О. Гончар); Як громада ділила між братами дім старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша (І. Нечуй-Левицький); Хіба не рівна частина досталася на долю братів? Усе ж пополам паювали (Панас Мирний); Носився бриг по морях, латаючи паруси, поновлюючи щогли і переходячи від дідів до онуків (Ю. Яновський); Полишилася (лавка) йому в спадщині ще по дідові (О. Кобилянська); — Буде (сестра) зацікавлена в тому, щоб чимскоріш позбутися вас з хати і, очевидно, без тієї часточки, що припадає вам у спадок (Ірина Вільде); Кожному упала нарізна дорога, — Смілому багата, смирному убога (Я. Щоголів); Нетерплячі міряли поле, щоб дізнатись, скільки прийдеться на душу (М. Коцюбинський); — Перепадає було там, цідиться сяка-така копійчина за копійчиною, капає було потроху (І. Нечуй-Левицький).

ЗАПАДА́ТИ (заглиблюватися, вдаватися всередину — про очі, щоки, боки і т. ін.), ВПАДА́ТИ (УПАДА́ТИ), ВВА́ЛЮВАТИСЯ (УВА́ЛЮВАТИСЯ), ЗАПАДА́ТИСЯ. — Док.: запа́сти, впа́сти (упа́сти), ввали́тися (ували́тися), запа́стися. Щодень глибше западали материні очі (Ю. Мушкетик); Була ще вона з себе дуже хороша, хоч як змарніла, і очі впали (Марко Вовчок); І подобрішали сиві од смутку очі старого, які за одну ніч глибоко ввалилися в очниці (М. Стельмах); Од болісті вона зовсім звелась: щоки, рот та очі її запались, а ніс, підборіддя та чоло стирчали жовті (Грицько Григоренко).

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИ розм., ХЛЯ́ТИ розм., рідко; ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається — переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів — переміщатися вниз повільно, плавно). — Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем'ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм — і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав (баркас).., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений (чирок) спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).

ОПУСТИ́ТИСЯ (втратити колишню працездатність, енергію, охайність, моральні якості тощо), УПА́СТИ (ВПА́СТИ), СКОТИ́ТИСЯ, ПРОПА́СТИ, ПОХНЮПИТИСЯ розм. — Недок.: опуска́тися, па́дати, ско́чуватися, пропада́ти, хля́нути, хля́ти. Філька опускався і все частіш випивав у товаристві вигнанців з комуни (О. Кундзич); Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту? О, краще б ти навіки занімів,.. ніж так упасти!.. (Леся Українка); — Пропав чоловік!.. Ніколи ж такого не було, а це на тобі. — Де він так набрався? (Григорій Тютюнник); Хлопи дуже похнюпились, а шляхтичі немов на дріжджах росли (І. Франко); Свідомість меркла, хляла воля, мозок терп (Ю. Смолич).

СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯ розм., УСІДА́ТИ (ВСІДА́ТИ) діал.; ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ рідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ (ВСА́ДЖУВАТИСЯ), УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯ розм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). — Док.: сі́сти, усі́сти (всі́сти), опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися (всадови́тися), усі́стися (всі́стися), присі́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), плю́хнутися, підсі́сти. — Сідайте ж! — показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); (Прохор:) Милості просимо садовитися. (Сільський староста:) Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); — Доня не зрозуміла батька.. — сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).

СПАДА́ТИ (про воду — знижувати свій рівень, зменшуватися за обсягом), ОПАДА́ТИ, УБУВА́ТИ, ПА́ДАТИ, ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ПОНИ́ЖУВАТИСЯ (про рівень води). — Док.: спа́сти, опа́сти, убу́ти, упа́сти (впа́сти), зни́зитися, пони́зитися. За Таманню по ярах шуміли, спадаючи, весняні води (Григорій Тютюнник); Вода буде — та й убуде: аби мерщій сніг з землі (Панас Мирний).

I. УПА́СТИ (ВПА́СТИ) (втративши рівновагу, опору), ПА́СТИ, ПОВАЛИ́ТИСЯ, ЗВАЛИ́ТИСЯ, ПЕРЕКИ́НУТИСЯ, ПОКОТИ́ТИСЯ, БЕРКИ́ЦНУТИ (БЕРКИ́ЦЬНУТИ) розм., БЕРКИ́ЦНУТИСЯ (БЕРКИ́ЦЬНУТИСЯ) розм., ПОЛЕТІ́ТИ розм., ПОСУ́НУТИСЯ розм., ЗАГУДІ́ТИ (ЗАГУСТИ́) розм., ЛЯ́ПНУТИСЯ розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЬО́ПНУТИСЯ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИСЯ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИСЯ розм., ГУ́ЦНУТИ розм., ГУ́ЦНУТИСЯ розм., БРИ́КНУТИ діал., РУ́НУТИ діал.; ПРОСТЯГТИ́СЯ, ПРОСТЯГНУ́ТИСЯ, РОЗТЯГТИ́СЯ, РОЗТЯГНУ́ТИСЯ (на весь зріст); ШУБО́ВСНУТИ, ШУБО́ВСНУТИСЯ (перев. у воду). — Недок.: па́дати, вали́тися, перекида́тися, коти́тися, леті́ти, су́нутися, хрьопати, хряпати, хряскати, розтяга́тися, шубо́встати, шубо́встатися. Тимко упав у сніг (Григорій Тютюнник); — Витягли мене, і я відразу повалився на землю, мов неживий (І. Франко); Добалакались до того, що Карпо під стіл звалився (М. Коцюбинський); Галатин зупинився на кручі, ще крок ступити — й беркицьнешся вниз (Є. Гуцало); Вони.. ляпнулись у зелене баговиння рову (Ю. Смолич); Хлопці одразу замовкли, і хто де стояв — весело гуцнули на коліна (С. Васильченко); Утерся після оселедця Петро, гуцнувся на піл (А. Тесленко); Коні й корови ще здужають іти, а вівцям усе гірше. Іде, іде вівця і раптом захиталася, брикнула і край (В. Кучер); На сходах так простягся (Миша), що не одразу встав (Леся Українка); Розтягтися на льоду; З розбігу Сахно шубовснула у самісіньку гущу колючого чагаря (Ю. Смолич); Ненадійний пристрій не витримав ваги тілистого запорожця, і він каменем шубовснувся в воду (С. Добровольський). — Пор. I. бу́хнутися.

I. ПА́СТИ (худобу, птицю); ПОПАСА́ТИ розм., ПОПА́СУВАТИ рідше (перев. у дорозі або час від часу); НАПАСА́ТИ, УПАСА́ТИ (ВПАСА́ТИ) розм., НАПА́СУВАТИ рідше (досита); ПІДПАСА́ТИ розм. (трохи або час від часу). — Док.: попа́сти, напа́сти, упа́сти (впа́сти), підпа́сти. Ой пасла я коровиці, телята маленькі, Погубила по долині літа молоденькі (коломийка); Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи — Воли попасає (Т. Шевченко); Уночі хлопці попасують коней, розповідають історії (М. Шеремет); У неділю багацький син на конику грає, — Бурлак бідний напас вола Та вже й запрягає (дума); — Синку, чи впасеш свинку (М. Номис); Кінь голодний, я його підпасаю (А. Шиян).