втаїти

ПРИВЛА́СНЮВАТИ (робити своєю власністю, видавати за своє), ПРИСВО́ЮВАТИ, СОБІ́ЧИТИ діал.; ЗАГРІБА́ТИ розм., ХАПА́ТИ розм., ЦУ́ПИТИ розм., ЗАМО́ТУВАТИ вульг. (перев. чужі гроші, майно); ПІДГРІБА́ТИ розм., ПРИСУСІ́ДЖУВАТИ розм. (приєднуючи до свого); УТА́ЮВАТИ (ВТА́ЮВАТИ) (таємно); УЗУРПУВА́ТИ (перев. чужі права, досягнення тощо). — Док.: привла́снити, привласти́ти заст. присво́їти, загребти́, захапа́ти, нахапа́ти, поцу́пити, замота́ти, підгребти́, присусі́дити, утаї́ти (втаї́ти), потаї́ти заст. узурпува́ти. Дісталось і йому, Ониськові, двадцять п'ять нагаїв вліпили панські посіпаки, ще й глузували, гаспиди: "..Іди та пам'ятай, як чуже собі привласнювати" (І. Цюпа); (Орфей:) Мені самому казкою здається, що зашкарублі пальці обіймали колись так ніжно чарівну сопілку. Ні, певне, то тоді був не Орфей, або тепер я привластив свавільно собі чуже імення (Леся Українка); (Рахміль:) Ти хотів би собі присвоїти чужі папери? (І. Франко); Бідна мати ускаржалась йому на Тимоху, що все собічить: і то моє, і це не ваше (А. Свидницький); Не той блажен, хто загрібає золото Та дивні перли Індії, — Щасливий, хто малим задовольняється (М. Зеров); Засліплена гордощами шляхта .. землю хапала наввипередки (П. Панч); Він брав хабарі на всі боки, цупив громадські гроші, де тільки можна було їх поцупити (І. Нечуй-Левицький); (Бурлака:) Він багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже (І. Карпенко-Карий); Не один там погрівся, підгрібаючи чуже, як своє власне (О. Гончар); — А в бідної Параски — що? .. Не присусідив Кавун останній загонець поля? (П. Козланюк); Сердюки теж встряли в розмову, намагаючись околицею вивідати в земляка, чи є змога чабанам утаювати від прикажчиків ягнят або готові смушки (О. Гончар); Узурпувати духовні багатства.

ПРИХО́ВУВАТИ що (не виявляти, не показувати, тримати в таємниці), ХОВА́ТИ, ХОВА́ТИСЯ з чим, ПРИХО́ВУВАТИСЯ з чим, ЗАХО́ВУВАТИ, ТАЇ́ТИ, ТАЇ́ТИСЯ з чим, УТА́ЮВАТИ (ВТА́ЮВАТИ), ПРИТА́ЮВАТИ рідше, УКРИВА́ТИ (ВКРИВА́ТИ), ПРИКРИВА́ТИ, МАСКУВА́ТИ, КРИ́ТИСЯ з чим, СКРИВА́ТИ розм., КРИ́ТИ розм., ПІДФАРБО́ВУВАТИ розм., ПІДЛАКО́ВУВАТИ розм.; ЗАМО́ВЧУВАТИ, ЗМО́ВЧУВАТИ що, про що, ПРОМО́ВЧУВАТИ що, про що, ПОМО́ВКУВАТИ про що, ПОМО́ВЧУВАТИ про що, ПРИМО́ВЧУВАТИ що, про що, розм., ЗАТИРА́ТИ розм. (навмисне не говорити про щось); ДУШИ́ТИ розм., ПРИДУ́ШУВАТИ розм. (надмірно приховувати, перев. свої почуття); ПОКРИВА́ТИ кого, що, розм. (чийсь поганий вчинок); ПРИКРИВА́ТИСЯ чим (приховувати свої справжні вчинки, наміри тощо). — Док.: прихова́ти, схова́ти, прихова́тися, захова́ти, потаїти, затаї́ти, потаї́тися, затаї́тися, утаї́ти (втаї́ти), притаї́ти, укри́ти (вкри́ти), прикри́ти, замаскува́ти, покри́тися діал. скри́ти, підлакува́ти, підфарбува́ти, замо́вчати, змо́вчати, промо́вчати, примо́вчати, зате́рти, придуши́ти, покри́ти, прикри́тися. — Де моя мама? Де? — закричав він, здогадавшись, очевидно, що тітонька Ніна приховує від нього якусь страшну вість (А. Шиян); Ні, Давид не бреше. Так, як брешуть або ховають щось, не дивляться ясно (А. Головко); Триста різних сортів (винограду) було в нього в колекції і з-поміж них — "чорна брила", дуже рідкісний сорт, що його тільки вводили та все з ним ховались, оберігали... (О. Гончар); Заховуючи зрадливі сльози, що наверталися їй на очі, вона ступила до кухні (Г. Коцюба); Кажуть, люди жили табунами.. Говорили, що знали і вміли, Не таїли своїх думок (В. Симоненко); Очима поводить (Ковбанівна) — наче душу з тебе виймає: все б їй розказав, не потаїв би й гріха перед нею (П. Куліш); Вже ж тепер він, не таючись, сказав, що у нього щось є на думці (Г. Квітка-Основ'яненко); Не було в мене нічого такого, з чим би я затаїлася перед своєю Мартою (Панас Мирний); (Конон:) В наших товариських умовах сказано ясно:.. нічого не втаювати, щирість і одвертість — наш принцип! (М. Кропивницький); — Так,- бадьорим тоном промовив приятель, певно, намагаючись притаїти своє хвилювання (О. Досвітній); Кожний раз їй здавалось, немов панни укривають або зміняють розмову, як вона увійде (Леся Українка); Він все повертає на жарти, про що не спитай, і одбріхується, й прикриває правду, наче якоюсь мрякою з жартів (І. Нечуй-Левицький); У Михайла знову проривається сміх, він маскує сміх кашлем (Ю. Яновський); Вона крилася з тим добром від усіх і рада була, що ніхто її не чіпає (Панас Мирний); І пішов, Мене лишивши в почуттю гіркому, що скриває щось там він, Чого не важиться сказать нікому (І. Франко); Крий, ховай погане, а воно таки гляне! (прислів'я); Він завжди цінив Павлюка. Але тепер, аналізуючи свої підозри, він щораз більше схилявся до думки, що той замовчує якусь таємницю (М. Трублаїні); Він не хотів сваритися, але він не мав права змовчувати те, що підказувало йому сумління (Д. Бедзик); Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому, навіть не пообідавши, що її книжки самотньо лежать на покуті (Ю. Збанацький); А ще він, Клим,- звісно, простак та дурень: не то, щоб примовчати та схитрувати, як то вміють інші люди,- взяв та так зразу й ляпнув (С. Васильченко); (Жураківський:) Тут уже справу затерти не можна було, і вона пішла до слідчого (С. Васильченко); Просив, молив (Олексій), щоб вона виплакала своє горе, що після того їй легше буде, щоб не душила своєї журби (Г. Квітка-Основ'яненко); — Чого це ти його так захищаєш? — Бо я справедливість люблю.. — А хіба справедливість у тому, щоб покривати запроданця? (Є. Гуцало).