втішно

ЛЮ́БО присудк. сл., ПРИЄ́МНО, ВТІ́ШНО, ГА́РНО, ГО́ЖЕ. І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи.. Сіяло сонце, в небесах Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї (Т. Шевченко); Йому приємно, що костюм, безперечно, викликав щире захоплення в його друга (О. Донченко); Як нам втішно в обіймах у нього (тата) (В. Бичко); (Іван:) Ось я бачу — дівчата не всі тут, се не гарно! (С. Васильченко); — Пливи і не журись, небоже! Уже тобі скрізь буде гоже (І. Котляревський).