відзначатися

ВИДІЛЯ́ТИСЯ (бути помітним серед інших), ВИРІЗНЯ́ТИСЯ, ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ВИДАВА́ТИСЯ, ВИЗНАЧА́ТИСЯ, ВІДЗНАЧА́ТИСЯ, ВІДЗНА́ЧУВАТИСЯ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВИТИНА́ТИСЯ, ВИЗНА́ЧУВАТИСЯ рідше, ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, ВИОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ рідше, ВИКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, ОКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, НАКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, ВИРІ́ЗЬБЛЮВАТИСЯ, ВИРІЗА́ТИСЯ, ВИРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ, ОБРИСО́ВУВАТИСЯ рідше (про контури, обриси чого-небудь); ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДТІНЯ́ТИСЯ, ВІДТІ́НЮВАТИСЯ (на тлі чого-небудь); ВИСВІ́ЧУВАТИ, СВІТЛІ́ТИ (про світле), ТЕМНІ́ТИ (про темне), БІЛІ́ТИ (про біле), ГОЛУБІ́ТИ (про голубе), ЗЕЛЕНІ́ТИ (про зелене), РЯСНІ́ТИ (виділятися своєю ряснотою), СИНІ́ТИ (про синє), СІРІ́ТИ (про сіре), ЯСНІ́ТИ (виділятися світлим яскравим кольором). — Док.: ви́ділитися, ви́різнитися, відокре́митися, ви́значитися, ви́окремитися, ви́малюватися, окре́слитися, накре́слитися, ви́різьбитися, ви́різатися, прорі́затися, обрисува́тися, відби́тися, відтіни́тися. Ця дівчина різко виділялася серед інших учнів (О. Копиленко); З-поміж дівчат.. Оленка вирізнялася своїм сильним голосом (К. Гордієнко); Пострілів не було, було єдине гоготання землі й неба, серед якого відокремлювались тільки вибухи авіабомб (О. Гончар); Особливо видавався між хлопцями Павлушка Якович — чистенько зодягнене, випещене.. хлоп'я (С. Васильченко); Він (Франко).. пише повісті, драми, оповідання,.. взагалі визначається незвичайною плодовитістю, різностороннім талантом і науковою ерудицією (М. Коцюбинський); Обидві (кобзи) були виготовлені з великих окоренків добре висохлої груші, відзначалися високою мелодійністю (І. Шаповал); Шлях (у степу) ледве позначався по прибитій витолоченій тирсі (Ю. Смолич); Жовтий прямокутник (вікна) витинається з ночі (Ю. Яновський); Навіть серед великих своїх сучасників Лев Толстой виокремлювався могутньою силою впливу на духовне життя людства (з газети); Зійшов місяць... Виразніше вималювались на фоні неба дерева та будівлі (Д. Ткач); Хтось стояв біля вікна: струнка постать у блакитному чітко викреслювалася на рожевому тлі (П. Кочура); На заході синіми вершинами окреслювалися Карпати (І. Цюпа); Вдалині накреслювалася на небі легка смуга напівпрозорих хмар (З. Тулуб); Чітко вирізьблюється на тлі неба вершечок високої сосни (В. Козаченко); Ії (дівчини) огрядна постать гарно вирізується в світлі молодого місяця (Леся Українка); На ньому (небі) ледве прорізувалися зірки (І. Ле); Неподалік від башти на відкритому місці просвічувалась фігура юнака (О. Гончар); Здоровий засмалений морським вітром вид (Алі) та червона хустина на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря (М. Коцюбинський); Біле тіло її ще виразніше відтінялося чорним крепом (Григорій Тютюнник); Морозний ранок ледве зазорів. Вже, сонячним обведені пунктиром, Відтінюються обриси домів (В. Бичко); Попрямувала Сахно до палацу, на своє вікно, що блідо-блідо висвічувало в перших ясних світлинах зорі (Ю. Смолич); З височини двох поверхів мерехтять калюжі й темніє канава на чорній, мокрій землі (Ю. Яновський); Над свіжою могилою діда Сафата.. зеленіла молода смеречина. Поруч.. голубів хрещатий барвінок, жовтів безсмертник (Ф.Малицький); В садах рясніють пізні яблука і груші (В. Кучер); Там, по той бік (на оболоні).. синіли невеличкі ліски (Панас Мирний); Біля хати сіріли скопані грядки (М. Коцюбинський); Далеко на узліссі ясніло два білих намети, над ними біліли бунчуки (Н. Рибак). — Пор. жовті́тися, 1. рябі́ти, 2. червоні́ти.

ВІДЗНАЧА́ТИСЯ чим (мати якісь характерні риси, особливості тощо), ВІДЗНА́ЧУВАТИСЯ, ХАРАКТЕРИЗУВА́ТИСЯ, ВИДІЛЯ́ТИСЯ, ВИРІЗНЯ́ТИСЯ, ЗНАМЕНУВА́ТИСЯ книжн. Глибоким проникненням у суть історичних подій відзначаються думи про Хмельницького та Барабаша (М. Рильський); Нові вірші поета (Тичини) характеризуються радісними барвами, мажорним, піднесеним тоном (з посібника); Сім'я Тобілевичів виділялася з-поміж інших винятковою чесністю, працьовитістю (з науково-популярної літератури); Вироби народних майстрів Білорусії завжди вирізнялися простотою стилю (з журналу); Останнє десятиріччя знаменувалося припливом молодих сил в українську поезію (з журналу).

НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах — що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ) що, УКО́ЇТИ (ВКО́ЇТИ) розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм., ПОРОБИ́ТИ що, розм., НАПРОКУ́ДИТИ заст., НАЧИНИ́ТИ заст., ПОЧИНИ́ТИ що, заст.; ВІДЗНА́ЧИТИСЯ у чому, чим, ірон., НАЧУДИ́ТИ без додатка, розм. (зробити що-небудь таке, що викликає осуд, здивування). — Недок.: ко́їти, ско́ювати, чини́ти, учиня́ти (вчиня́ти), твори́ти що відзнача́тися. Хвора, розуміючи, що накоїла чогось страшного, вже рвонулась до дверей (О. Ільченко); — Ой, що ж я, проклята, наробила, — я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Б. Грінченко); (Сестра Серахвима:) А, одступаєшся? Ховаєшся!.. Кажи, що учинила... (Панас Мирний); — Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (А. Головко); Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (унтери) (Т. Шевченко); (Річард:) Сам не відає, що творить (Леся Українка); У два тижні такого наброїв (Хапко), набрехав, наремствував, налихословив, нашкодив, що доброму чоловіку на цілий би довгий вік удостачу (Марко Вовчок); — Ну-с, ти, — починав пристав розпікати злочинця. — Попався вже... Наколобродив... червоній тепер (О. Гончар); Плаче (панночка) та на свою долю нарікає: — Що се я поробила! Що се я починила (Марко Вовчок); Котрий школяр щось там напрокудить у класі, то вчитель каже йому взяти обома руками книжку, держати її над головою і так стояти який час перед всім класом (Олена Пчілка); — Чого ж мовчиш? Чим ще відзначився? — наполягав лисий, осадистий.. — Розкажи, як черговому по території носа розквасив! (О. Гончар); — Наполохав... наполохав! — передражнив його Степан. — А от ти начудив — то правда (С. Скляренко). — Пор. 1. ді́яти, устругну́ти.