відхльостати

ВІДШМАГА́ТИ (дуже побити різкою, батогом, нагайкою і т. ін.), ВИ́СІКТИ, ВІДСТЬОБА́ТИ, ВИ́СТЬОБАТИ, ПОШМАГА́ТИ, ВИ́ШМАГАТИ, НАШМАГА́ТИ розм., ВСИ́ПАТИ розм., ВИ́БАТОЖИТИ розм., ВИ́ПОРОТИ розм., ВИ́ХВОРОСТИТИ розм., ВІДХЛЬОСТА́ТИ розм., НАХЛЬОСТА́ТИ розм., НАСТЬОБА́ТИ розм., ВИ́ПАРИТИ розм., ВІДШКВА́РИТИ розм., ВІДЧУХРА́ТИ розм., ВІДШПАНДЬО́РИТИ діал.; СПОЛОСУВА́ТИ, СПИСА́ТИ розм. (залишивши на тілі смуги). — Він викликав мене до себе, ніби в якійсь справі, і наказав відшмагати мене перед усім панством (З. Тулуб); — Хіба мені не вільно висікти мого хлопа, якщо він провинився? (І. Франко); Сказав Явтух Рябку: — оце тебе за те По жижках пошмагали, Що Пан із Панею сю цілу ніч не спали (П. Гулак-Артемовський); — Де вже там іграшки! Так і запорозькими киями не нашмагаєш спини й потилиці (Д. Мордовець); — Пропав сердешний Левко!.. Послали до губернатора, а той досі послав, щоб його випарили (Г. Квітка-Основ'яненко); Як відшкварили його, то вже він ніколи не бився (Панас Мирний); — Добре ти їх відчухрав. А то на голову сідають (Григорій Тютюнник); Гляди лишень, щоб я тебе за це не відшпандьорив (Словник Б. Грінченка); (Яків:) Воно ж дитя ще. А коли б твого хлопця так сполосувати? (М. Кропивницький). — Пор. 1. поби́ти, шмага́ти.