1. Словник синонімів української мови

голяр

ПЕРУКА́Р (майстер, який підстригає, завиває, фарбує і т. ін. волосся, голить чоловіків), СТРИЖІ́Й заст., жарт., ФРИЗЕ́Р діал.; ГОЛЯ́Р заст., ГОЛІ́Й заст., КАУФЕ́Р (КУАФЕР) заст. (майстер, який голив та підстригав чоловіків); ЦИРУ́ЛЬНИК заст., ЦИРУ́ЛИК заст., ЦИЛЮ́РНИК заст., ЦИЛЮ́РИК заст. (майстер, який голив чоловіків, а також виконував деякі найпростіші лікувальні процедури). Зачіска.. свідчила, що Теллер давно сидів у кріслі перукаря (Н. Рибак); Стриже стрижій чоловіка, достриг до вуха та й пита: — Чи тобі вуха треба? (приповідка); Дами з допомогою кріпосних фризерів його превосходительства поробили собі пишні зачіски (О. Полторацький); Сходилися вони до голяра Тимка щонеділі і свята, аби голитися і підстригати чупер (В. Стефаник); Не минути білявим, як льон, Йосиповим кучерям гострої бритви голія (Панас Мирний); Цирульник, стрибаючи то ліворуч, то праворуч, підголював панські щоки і підправляв пишні невеличкі бачки (О. Іваненко); Військовий цирульник двічі пускав Сагайдачному кров (З. Тулуб); Може, до цирулика пішов (Мафтей) голитися (О. Кобилянська); (Гострохвостий:) Нашого брата цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся (І. Нечуй-Левицький); Япид, цилюрик лазаретний, Був знахур в порошках нешпетний, Лічить Енея приступав (І. Котляревський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. голяр — голя́р іменник чоловічого роду, істота перукар арх. Орфографічний словник української мови
  2. голяр — Голій, перукар, цирульник, д. цилюрник, фризер, стрижій, ок. цируль. Словник синонімів Караванського
  3. голяр — -а, ч., заст. Перукар. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. голяр — ГОЛЯ́Р, а́, ч., заст. Перукар. Ще до сходу сонця сходилися вони до голяра Тимка щонеділі й свята, аби голитися (В. Стефаник); Голяр стриг своїх клієнтів досить недбало, безцеремонно, так, як стрижуть баранів, лишаючи смуги й кущі волосся, або немилосердно скубучи машинкою (І. Багряний). Словник української мови у 20 томах
  5. голяр — Голя́р, -ра́, -ре́ві; -лярі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. голяр — ГОЛЯ́Р, а́, ч., заст. Перукар. Ще до сходу сонця сходилися вони до голяра Тимка щонеділі й свята, аби голитися (Стеф., І, 1949, 212); Голяр збивав йому на тімені піну.. з доброго марсельського мила і шкріб йому голову круг оселедця (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 97). Словник української мови в 11 томах
  7. голяр — Голяр, -ра м. = голій. Вх. Лем. 404. Словник української мови Грінченка