гудіння

ГО́МІН (звучання голосів, розмови), ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКА діал.; ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті — як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М. Коцюбинський); Спочатку плеск почув Гайдай Іван, а потім говір стишений (І. Гончаренко); У хаті говірка голосна почулася, склики й скарги (Марко Вовчок); Село ще спало. Ніде не було видно диму з димарів, не чути людського гамору (В. Гжицький); Ярмарок аж кипів.., стук, гук, розголос (Марко Вовчок); Сміються приятелі, міркують, і тиха їх гомінка лагідно оддається в лунких стінах порожнього класу (С. Васильченко); Гелґання бійців нагадувало ярмарок (Ю. Яновський). — Пор. га́лас, гуді́ння.

ГУДІ́ННЯ (чого і без додатка — сукупність багатьох низьких протяжних звуків), ГУЛ, ГУК, ГУГОТІ́ННЯ, ГУ́ГІТ, ГУД, СТУГОНІ́ННЯ, СТУ́ГІН, ДУДНІ́ННЯ (глухе); РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВІТ діал. (сильне); ПЕРЕГУ́Д (нерівномірне). Здаля вже долітало притишене гудіння (Г. Епік); В залі прокотився тихий гул задоволення (В. Кучер); Скрізь було чути гук, шум, гам, свист (І. Нечуй-Левицький); На якусь мить у кімнату разом з ним вірвалось глухе гуготіння бою (Ю. Бедзик); Все рідне, все — і навіть рогачі Здалися рідними, — і рідний гугіт Солом'яного полум'я в печі (М. Рильський); Все дужче гуд над степами... Кипить і вирує гарман (С. Олійник); Стугоніння чути в степу.. — Експрес! (О. Гончар); Дивно було чути її голос серед безупинного стугону печей (М. Рудь); Ще досить пройшов Василько понад потоком, поки почув дудніння дерева, яке спускали з гори (А. Турчинська); Знадвору долітали сюди голоси, стукіт підків і ревіння автомобільної сирени (О. Донченко); За ревом моря Алі ледве дочув (М. Коцюбинський); Що наша дійсність? Ревіт гріз, Невтихомирне пекло смаги... (П. Грабовський); Пригадалось дальнє місто, Гудків тривожних перегуд (Р. Братунь). — Пор. 1. го́мін, гу́ркіт, I. 1. шум.

ГУ́РКІТ (протяжні, розкотисті звуки від ударів, падіння тощо), ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, ГРІМ, ГРИМОТА́ННЯ, ГРИМОТІ́ННЯ, ГРЮ́КІТ, ГРЮ́КАННЯ, ГУ́РКАННЯ, ГРЮКОТІ́ННЯ, ГРЮКАНИ́НА розм., ЯСА́ заст.; ВИ́ГРІМ, ГУРКОТНЯ́ розм., ГУРКОТНЕ́ЧА розм., ГУРКО́ТНЯВА розм. (дуже сильний); РОКОТА́ННЯ, РОКОТІ́ННЯ, РО́КІТ (монотонний). Долина розмірений гул вулиці, гуркіт лебідки, торохтіння транспортера на будівництві (О. Донченко); В поспішнім гуркотанні коліс чулась тривога (М. Коцюбинський); Всі мусили говорити голосно, щоб перекричати гуркотіння скатів (О. Гуреїв); Чути грім віддаленого бою (В. Собко); Далеко в лісі їхав віз, і його гримотіння луною розстилалося між деревами (Г. Хоткевич); Місто! Гамір, грюкіт, гуркотнява (П. Загребельний); Чути було якесь ритмічне грюкання та глухий гук, що скидався на шум недалекого урагану (С. Васильченко); Він.. вчув дальнє гуркання ворожої гармати (О. Ільченко); Грюкотіння вже котилося вулицею села (М. Томчаній); Я в серці, друзі, пронесу Гармат важких страшну ясу (А. Малишко); І ревіння моторів, і трахкання зеніток, і вигрім могутнього вибуху — все було неймовірним (О. Гончар); Гуркотня гармат.. гнала їх усіх у рятівне підпіччя (І. Ле); Ночами на трасі гуркотнеча моторів помітно вщухала (В. Логвиненко); Хвилі б'ються об берег з ритмічним рокотанням (Т. Масенко); Часом чути було рокотіння великокаліберних кулеметів (О. Довженко); Гуркіт підвід, рокіт моторів, іржання коней — все ставало зараз помітно лункішим, ніж вдень (О. Гончар). — Пор. гуді́ння, торохті́ння, 1. шум.

I. ШУМ (сукупність різноманітних, перев. незлагоджених звуків), ГО́МІН, ШУМОВИ́ННЯ, ПЕРЕДЗВІ́Н перев. поет., ШТУ́РМА заст., ЯСИНА́ заст., ЛО́СКІТ діал., ОГРО́М діал.; ШЕ́ЛЕСТ, ШЕ́РЕХ, ШЕ́ПІТ розм., ЛЕ́ПЕТ розм., ЛО́ПІТ розм., ПО́ШУМ поет., ШВА́РКІТ діал. (глухий, тихий); РО́КІТ, РОКОТА́ННЯ (моря, річки, хвиль). Шум і гамір іскристою хвилею зносився над товариством (І. Франко); Звідси не видно ні моря ясного; Гомону з міста не чути гучного (Леся Українка); Тут він вперше почув говірливий ручай, Шумовиння зеленого дуба (Л. Забашта); Зовсім зшаленіли весняні струмки й такий підняли передзвін, хоч вуха затуляй! (О. Донченко); Між ними скоїлася буча, штурма (Словник Б. Грінченка); Ви, панове-молодці, Кайданами не стучіте, Ясини не вчиніте (дума); З неба чорного упали та погасли зорі, впала з лоскотом смерека (Уляна Кравченко); У кривчуковському лісі, кажуть, наче ярмарок, — гук, огром, тупотить, гуркотить... (Марко Вовчок); Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль (В. Кучер); Знову місток і внизу дзюркотливий шепіт чистої, аж до дна прозорої води (М. Томчаній); Вітер затих, тільки з лепетом в річці Хвиля за хвилею йде (Дніпрова Чайка); Олена, прокинувшись від лопоту дощових батогів по шибках, пролежала без сну до самісінького ранку (Ірина Вільде); Не почуваєш ти, .. Як пролетів повз нас легенький пошум сну (переклад П. Кочура); Шваркіт (ріки) доходив до слуху, як тихий, мелодійний гомін (І. Франко); Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (М. Нагнибіда); Я знаю синь небес після квітневих бур, .. Дніпра широкого тривожне рокотання (Я. Шпорта). — Пор. I. гуді́ння, 1. шелест.