давнісінько

ДАВНО́ (у далекому минулому), ЗА ДА́ВНІХ ЧАСІ́В, ЗА СТАРИ́Х ЧАСІ́В, ЗА ДІДІ́В-ПРА́ДІДІВ, ДАВНИ́М-ДАВНО́ розм., ДАВНІ́СІНЬКО розм., ЗА ЦАРЯ́ ГОРО́ХА жарт., ВО ДНІ О́НИ заст., В О́НИЙ ЧАС заст. Давно колись се діялось У нас на Вкраїні. Серед села вдова жила У новій хатині (Т. Шевченко); За старих часів повелося навіть іменувати Одесу царством лінощів та столицею ледарів (Ю. Смолич); Промайнула воля, поламала ланцюги віковічні, на котрих ще за дідів-прадідів прикували до панів колись вільні хутори, села (Панас Мирний); Давним-давно колись у дрімучих лісах появився лев (казка); Старенька сестро Аполлона, Якби ви часом хоч на час Придибали-таки до нас Та, як бувало во дні они, Возвисили б свій Божий глас До оди пишно-чепурної (Т. Шевченко); Як в оний час, так і тепер, на муки Віддав би ти апостолів своїх ... О Господи! (М. Старицький).

ДАВНО́ (протягом тривалого часу), ЗВІ́КУ-ЗРО́ДУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил., СТО ЛІТ (РО́КІВ) підсил., ДАВНІ́СІНЬКО розм.; ДО́ВГО (дотепер). — Я Кумськая зовусь Сивилла.., Давно живу на світі я! (І. Котляревський); Сіробаба став смачно закушувать, припрошуючи і льотчиків теж: — Це вам не оті спецконсерви, що сто років на складі лежали (О. Гончар); — Хочете душу узяти, зараз вам її і заручу.. — Душу! Та вона вже давнісінько моя (Г. Квітка-Основ'яненко); Добре, коли для кожної людини він (світ) є, існує, триває якщо не вічно, то довго (Є. Гуцало). — Пор. зда́вна.