деркотіти

ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ (ДИРЧА́ТИ), ДЕРКОТА́ТИ (ДЕРКОТІ́ТИ) підсил., ДЕРЕНЬКОТА́ТИ (ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ) підсил., ДРЕНЧА́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ (ДЖЕРГОТІ́ТИ) розм., ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ) розм., ДИ́РКАТИ діал. В ранковій тиші з боку колодязя деренчало залізне колесо дворамного насоса (М. Томчаній); Ці дурноверхі птиці (сороки) скрипіли, дирчали й стрекотіли з такою силою, що їх було чути аж з третьої дачі (В. Винниченко); Вибравшись на твердіше, він (мотоцикл) знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря (О. Гончар); Колеса деркотіли, аж ніби кричали (І. Нечуй-Левицький); Як розбитий горнець, то завше деренькоче (Словник Б. Грінченка); Панотець.. хріп, аж вікна дренчали (А. Свидницький); Тихенько, по-джмелиному, джерґотів дріт (В. Козаченко); Цокають сокири, джеркотять пилки (А. Шиян); По широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (А. Головко). — Пор. бряжча́ти, 1. дзвені́ти.

ДЕ́РКАТИ (видавати різкі звуки, схожі на деренчання — про деяких птахів, комах), ДЕРЧА́ТИ (ДИРЧА́ТИ), ДЕРКОТА́ТИ (ДЕРКОТІ́ТИ) підсил., ДЕРЕНЧА́ТИ розм., ДРА́ТИ діал. Десь обік в трощах деркає деркач (І. Франко); В очеретах дерчали деркачі (П. Панч); Дирчав сухим горлом деркач (М. Коцюбинський); Підпадьомкали перепели, деркотіли деркачі (О. Стороженко); Тихо, не сюрчать коники, не деренчать усякі кузьки (Панас Мирний); Деркачі деруть у траві (Г. Хоткевич). — Пор. скрекота́ти, 2. спва́ти.