добряк
ДО́БРИЙ ім., ДОБРЯ́К розм., ДОБРЯ́ГА розм., ДОБРЯ́КА розм. рідше, ДО́БРА ДУША́ розм., ДРУЗЯ́КА фам., ДОБРЯЧО́К ірон., М'ЯКУ́ШКА ірон., зневажл. З добрим поживеш — добро переймеш, а з лихим зійдешся, — того й наберешся (прислів'я); — Білограй добряк. Компанійський, щедрий чоловік (Ю. Мушкетик); Щоб добряга Друзь був кому відмовив — такого ще не траплялося (Ю. Шовкопляс); — Її чоловік — се старий добряка, що завсіди частує чим-небудь (Марко Вовчок); — Самі тут будемо. Як трапиться добра душа, то зогріє й нагодує (Григорій Тютюнник); Молодий (хлопець), друзяка, роботящий, смирний, неп'ющий (Г. Квітка-Основ'яненко); — Від цього благополучного добрячка можна сподіватися першої-ліпшої каверзи (І. Муратов); Не слухають вони матері.., а батька (м'якушку) і поготів, бо баба булаву носила, а батько плахту (Ганна Барвінок).
Значення в інших словниках
- добряк — добря́к іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- добряк — -а, ч., розм. Дуже добра, нелукава людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- добряк — див. Добрий Словник синонімів Вусика
- добряк — ДОБРЯ́К, а́, ч., розм. Дуже добра, нелукава людина. [Максим:] Ленін, кажеш? Чув, чув!.. Так он який він! Хе!Видно — добряк чоловік! (Мам., Тв., 1962, 321); — А що, газдо, купив лиску? — прикидаючись добряком, заговорив Левко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 138). Словник української мови в 11 томах