доглядітися

ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ) (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ (УГЛЯДА́ТИСЯ), ПРИДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, на кого-що й без додатка, ПРИГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯ кого, що, на кого-що й без додатка, ВИТРІЩА́ТИСЯ на кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, розм., ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм., НАЗИРА́ТИ без додатка, розм., ПРИЗИРА́ТИСЯ до кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) в кого-що, ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ (УТУ́ПЛЮВАТИСЯ), ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ (УСТРОМЛЯ́ТИСЯ), ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ (УСТРО́МЛЮВАТИСЯ), ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИ розм., ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПРИРОСТА́ТИ до кого-чого, ВПИРА́ТИСЯ (УПИРА́ТИСЯ) в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ВТУ́ПЛЮВАТИ (УТУ́ПЛЮВАТИ), УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (у сполуч. зі сл. очі, погляд). — Док.: вдиви́тися (удиви́тися), вгле́дітися (угле́дітися), вгля́дітися (угля́дітися), придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися (упи́тися), вп'ясти́ся (уп'ясти́ся), впну́тися (упну́тися), вту́питися (уту́питися), встроми́тися (устроми́тися), прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп'я́лити (вп'я́лити), прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися (впе́ртися), встроми́ти (устроми́ти), вту́пити (уту́пити), упе́рти (впе́рти). З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); — Як же ти зберегла все це? — здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато — так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав (я), чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався (Брянський) гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп'явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп'ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі (Матюхи) гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав (Герман) уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); (Лікар) пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" — пронизливими.. очима (Омелян) просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває (Катря) мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав (Кузь) багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); — Ну що? — знову кинув Прохор і вперся в нього (Никанора) очима (І. Микитенко); Встромляв (Іван) очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).

ПОМІ́ТИТИ (сприймаючи зором, слухом тощо, звернути увагу на когось, щось, виділити з-поміж оточення), ПРИМІ́ТИТИ, ПІДМІ́ТИТИ, СПОСТЕРЕГТИ́, ВІДЗНА́ЧИТИ, ЗАУВА́ЖИТИ (ЗАВВА́ЖИТИ) розм., ЗАМІ́ТИТИ розм., ЗАПРИМІ́ТИТИ розм., ПІЙМА́ТИ розм., НАСТЕРЕГТИ́ розм., ЗВА́ЖИТИ розм., ПОДИ́БАТИ розм., УСТЕРЕГТИ́ (ВСТЕРЕГТИ́) розм., УСТЕРЕГТИ́СЯ (ВСТЕРЕГТИ́СЯ) розм., НАЗОРИ́ТИ розм., ПОСТЕРЕГТИ́ діал., ПОСТЕРЕГТИ́СЯ діал., СПОСТЕРЕГТИ́СЯ діал., ПОКМІ́ТИТИ діал., ПРИКМІ́ТИТИ (ПРИКМЕ́ТИТИ) діал., УКМІ́ТИТИ (ВКМІ́ТИТИ) діал., НАВИДІ́ТИ діал.; ДОБА́ЧИТИ, ДОДИВИТИСЯ, ДОПИЛЬНУВА́ТИ, ВБА́ЧИТИ (УБА́ЧИТИ), ЗАБА́ЧИТИ розм., УЗДРІ́ТИ (ВЗДРІ́ТИ) розм., ОБА́ЧИТИ заст., ДОГЛЯДІ́ТИСЯ діал. (сприймаючи зором). — Недок.: поміча́ти, приміча́ти, підміча́ти, спостеріга́ти, відзнача́ти (відзна́чувати), заува́жувати (завва́жувати), заміча́ти, заприміча́ти, настеріга́ти, зважа́ти, поди́бувати, устеріга́ти (встеріга́ти), устеріга́тися (встерігатися), постеріга́ти, кмі́тити, кмітува́ти, прикме́чувати (прикміча́ти), добача́ти, доба́чувати, вбача́ти (убача́ти), забача́ти, уздріва́ти (вздрівати), догляда́тися. В тих очеретяних джунглях .. людину помітиш хіба що з вертольота (О. Гончар); А я тебе давно уже примітив, як ти тоді у тому димовищі на ціле військо з шаблею ішов! (Л. Костенко); — Запах якийсь чи то тогорічний, чи то... — Ви це добре підмітили.. Це, знаєте, запах з могилок... (М. Хвильовий); Андрій не відразу спостеріг, що з-за нього, через його голову, дивиться на дівчину Денис (Л. Дмитерко); На галявині палахкотіло багаття. Христина одразу відзначила: це ті самі злочинці, котрих затримав батько (О. Бердник); Уже згасли наївно-рожеві фарби захід-сонця, — кожну з них я зауважив, за кожною пильно стежив (Д. Бузько); Замітив (Яким) укінці, що ніхто його не слухає, пігнав додому (С. Ковалів); Німий запримітив Лепетю лиш тепер, коли вона принесла своєму чоловікові на міст полуденок (П. Загребельний); В якусь мить хлопець піймав у її погляді щось схоже на співчуття (М. Руденко); Як я настерегла, що вона береться одного разу, — я й собі за нею назирцем побігла (Марко Вовчок); Синявін.. продовжив думку, не зваживши, що гість розтулив рижовусого рота, щоб відповісти на запитання (І. Ле); Ідучи горами, часто можна подибати такі сліди польського господарювання в краю (Г. Хоткевич); — Вже тринадцятий годочок з літа йде (дочці), не встережеш, як пробіжить п'ять років, а там — дівка ... (Я. Качура); (Чумак:) Протри-бо мерщій очі та гарненько доглядай, бо народу сила і не встережешся, як рибу з возів порозтягають (М. Кропивницький); — Впала вона мені добре в око, ледве я її назорив (Марко Вовчок); Давно постеріг (Федір), що з квартирантом коїться щось (Ю. Мушкетик); Ніхто — здавалося — навіть не постерігся, що посеред живих не стало одного (І. Франко); Так, роздумуючи, Целя й не спостереглася, коли була вже близько поштового будинку (І. Франко); П'ятого року по шлюбі молода Петриха стала юшитися і кидатися, як львиця. Покмітили то дівки та й молодиці в селі (Марко Черемшина); Прикмітивши якось, що панні дуже смакує вино, ..надумав він звабити її з допомогою сього Венериного служителя (переклад М. Лукаша); — А, і ви, Андрію, тут? Добрий вечір! А я вас і не вкмітив! (І. Чендей); А в печі пироги кипіли, А його очі навиділи (пісня); Вода кругами йде. Вже око рибакове Добачило у ній живу, тремтливу тінь (М. Рильський); — Коли вже ти вкрав пшеницю, а я допильнувала, то піди десь далеко (І. Нечуй-Левицький); Коли поїдеш навпростець З Охтирки пісками важкими.., То вбачиш бір (Я. Щоголів); Забачивши машину, дівчата несміло підняли руки (І. Цюпа); Як вискочив Грицько (з хати), то перше, що він уздрів при сірому ранковому півсвіті осінньому, то була його жінка, що стояла близько дверей (Б. Грінченко); Чи Чайчиха не обачила — сіла вона собі оддалік (Марко Вовчок); Співав (кобзар), та й поклав кобзу, а я не доглядівся, де вона, сів на неї та й потрощив (О. Стороженко).