доживатися

ДІЙТИ́ до чого (до певного стану, якихось обставин, перев. несприятливих), ДІЖДА́ТИ чого, ДІЖДА́ТИСЯ чого, ДОЧЕКА́ТИСЯ (ДОЧЕКА́ТИ рідше) чого, ДОЖИ́ТИ, ДОЖИ́ТИСЯ розм., ДОКОТИ́ТИСЯ розм., ДОСТУ́КАТИСЯ розм., ДОГРА́ТИСЯ розм., ДОПЛИГА́ТИСЯ розм., ДОСТРИБА́ТИСЯ розм., ПОБА́ЧИТИ що, розм. — Недок.: дохо́дити, дожида́ти, дожида́тися, дочі́куватися, дожива́ти, дожива́тися, доко́чуватися, досту́куватися, дограва́тися, допли́гуватися, достри́буватися. (Сестра Серахвима:) От до такого дійди! От до чого доживи... Ще зроду-віку такого не було, щоб до черниць парубки у келії ходили (Панас Мирний); (Панса:) До чого я дожив?! Чого діждав?! Яка неслава на весь рід мій впала! (Леся Українка); Ще я не діждалася, щоб ти, запанівши, гордував матір'ю-мужичкою?! Так ти ж не діждеш, сякий-не-такий сину!.. (М. Коцюбинський); — Він дочекається червоного півня (М. Стельмах); Діна і Марія мовчать про одне й те ж... Дожитися до того, щоб боятися слів, поглядів! (М. Слабошпицький); Ні, вона таки рано чи пізно докотиться до інфаркту з отакими вихованцями (Ю. Збанацький); Погнали десь по тюрмах не сотню і не дві бунтарів. Десь там достукався й Прохор... (О. Маковей); — Виключили (Геню) з інституту... — Догрався-таки! (І. Волошин); — Ну що, доплигалися (фашисти) на нашій землиці? — Стріляй їх, командире (Григорій Тютюнник); Побачить вона! згадає тоді мене, як чорти витоплять з неї те сало, що придбала в піст (І. Нечуй-Левицький).