докочуватися

ДІЙТИ́ до чого (до певного стану, якихось обставин, перев. несприятливих), ДІЖДА́ТИ чого, ДІЖДА́ТИСЯ чого, ДОЧЕКА́ТИСЯ (ДОЧЕКА́ТИ рідше) чого, ДОЖИ́ТИ, ДОЖИ́ТИСЯ розм., ДОКОТИ́ТИСЯ розм., ДОСТУ́КАТИСЯ розм., ДОГРА́ТИСЯ розм., ДОПЛИГА́ТИСЯ розм., ДОСТРИБА́ТИСЯ розм., ПОБА́ЧИТИ що, розм. — Недок.: дохо́дити, дожида́ти, дожида́тися, дочі́куватися, дожива́ти, дожива́тися, доко́чуватися, досту́куватися, дограва́тися, допли́гуватися, достри́буватися. (Сестра Серахвима:) От до такого дійди! От до чого доживи... Ще зроду-віку такого не було, щоб до черниць парубки у келії ходили (Панас Мирний); (Панса:) До чого я дожив?! Чого діждав?! Яка неслава на весь рід мій впала! (Леся Українка); Ще я не діждалася, щоб ти, запанівши, гордував матір'ю-мужичкою?! Так ти ж не діждеш, сякий-не-такий сину!.. (М. Коцюбинський); — Він дочекається червоного півня (М. Стельмах); Діна і Марія мовчать про одне й те ж... Дожитися до того, щоб боятися слів, поглядів! (М. Слабошпицький); Ні, вона таки рано чи пізно докотиться до інфаркту з отакими вихованцями (Ю. Збанацький); Погнали десь по тюрмах не сотню і не дві бунтарів. Десь там достукався й Прохор... (О. Маковей); — Виключили (Геню) з інституту... — Догрався-таки! (І. Волошин); — Ну що, доплигалися (фашисти) на нашій землиці? — Стріляй їх, командире (Григорій Тютюнник); Побачить вона! згадає тоді мене, як чорти витоплять з неї те сало, що придбала в піст (І. Нечуй-Левицький).

ДОНО́СИТИСЯ (про звуки, запахи та ін. — ставати чутним, відчутним), ДОЛІТА́ТИ, ДОХО́ДИТИ, ДОЛИНА́ТИ, ДОСЯГА́ТИ, ПРИНО́СИТИСЯ розм., ПРИЛІТА́ТИ розм., ПРИБИВА́ТИСЯ розм., ДОБІГА́ТИ розм., НАДЛІТА́ТИ розм.; ПРОНИКА́ТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм. (крізь якісь перепони); ДОПЛИВА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ (повільно поширюючись); НАЗДОГАНЯ́ТИ кого, що, розм. (слідом за кимсь, чимсь); ДОКО́ЧУВАТИСЯ (про сильні, розкотисті звуки); ПРОКРАДА́ТИСЯ (ледве чутися). — Док.: донести́ся, долеті́ти, дійти́, доли́нути, прили́нути поет. досягти́ (досягну́ти), принести́ся, прилеті́ти, приби́тися, добі́гти, надлеті́ти, прони́кнути, проби́тися, проде́ртися (продра́тися), допливти́ (доплисти́), напливти́ (наплисти́) (напли́нути), наздогна́ти, докоти́тися, прокра́стися. Невідомо звідки ледве-ледве доноситься трембітання... (Г. Хоткевич); Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири (Ю. Збанацький); У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос, товстий, навіть трохи сердитий (І. Нечуй-Левицький); З кухні долинає тихе глипання примуса та ледве вловимий запах чогось дуже смачного (Ю. Шовкопляс); З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (П. Тичина); Канделябр на дві свічі тускло горить. Світлу не сила досягти навіть чверті кабінету (М. Хвильовий); З дому чути тихий стук посуди, Клаптик пісні з поля прилетів... (М. Рильський); Далекі дівочі голоси прибились до Степаниди (М. Стельмах); — Пилипку! сину мій!.. — гукала вона на бігу, думаючи, що це гукання раніш від неї добіжить до сина (Панас Мирний); Слухає (Микула), чи не надлетить з темного поля крик такий, що мертвих збудить (О. Маковей); Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Дзвонили до вечерні: срібні дзвоники пробивалися до палацу, розкочуючись тихим сумом і журбою (П. Кочура); Від часу до часу продирався воздухом розпучливий викрик напівзбожеволілої матері (О. Кобилянська); Звідкись допливає терпкий дух материнки (В. Бабляк); Наплива з зелених полонин поміж смерек мелодія флояри (В. Сосюра); Цей покрик лунав усюди, він долітав згори, він наздоганяв, він нісся назустріч з хуртовиною (О. Донченко); До Максима докотилось рокотіння важких кулеметів (І. Багряний); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада).