доречно

ВА́РТО присудк. сл. (про доцільність, доречність якоїсь дії тощо), ВАРТ, ДОРЕ́ЧНО, ДОЦІ́ЛЬНО, ЛИ́ЧИТЬ, ГОДИ́ТЬСЯ, НЕ ВА́ДИТЬ, НЕ ЗАВА́ДИТЬ, ГО́ЖЕ, НЕ ЗА́ЙВО (НЕ ЗА́ЙВЕ), НЕ ЗАЙВИНА́, НЕ ШКО́ДИТЬ. Варто б помістити у Віснику його (Рильського) портрет і хоч коротку біографію (М. Коцюбинський); — Воля, бач, дорога річ, за неї варт дорого заплатить, — сказав перевожчик і привів їх (бурлаків) до попа (І. Нечуй-Левицький); Доречно буде розповісти історію Кортелісів — одного з сіл на Волині (з газети); Кінофільми доцільно використовувати як під час викладу нового матеріалу, так і на повторювально-узагальнюючих уроках (з журналу); У дорозі ж ридати не личить (Т. Масенко); Я сміло всім кажу, що.. темному народу просвітиться годиться (В. Самійленко); Часом не завадить І давніше пригадати (Леся Українка); Любої пари не знайшов, а побратись абияк не гоже (Марко Вовчок); Не зайво також розповісти учням і про хімічний склад чавуну (з посібника); Не зайвина перевірити ще раз (сівалку) (з газети); А ви записуйте, не шкодить такую річ і записать, Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать (Т. Шевченко). — Пор. ба́жано, тре́ба.