дратися

ВИЛА́ЗИТИ (лізти нагору, чіпляючись за що-небудь), ВИЛІЗА́ТИ рідше, ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ рідше, П'ЯСТИ́СЯ, ПНУ́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ), ВИДИРА́ТИСЯ, ВИКАРА́БКУВАТИСЯ розм., ДРЯ́ПАТИСЯ розм., ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ розм., ВИШКРЯ́БУВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́лізти, залі́зти, ви́пнутися, ви́дертися, ви́карабкатися, ви́дряпатися, ви́шкрябатися, ви́теребитися фам. ви́караскатися розм. рідко. Мухтаров по скелі вилазив на гору (І. Ле); Кость двічі зривався, поки виліз на стріху (О. Донченко); Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає (А. Головко); Гойдаючи рудими боками, п'ялися по крутих стежках корови (М. Коцюбинський); Озирався (Козаков), наслухав і знову дерся по камінню, напружуючись усім тілом (О. Гончар); Обережно ступаючи, кінь викарабкався на скелю (Я. Галан); Зараз із самого краю лісу треба було дряпатися на стрімку гору (Лесь Мартович); Вам хочеться підстрибнути, вхопитися руками за канат.. і вишкрябатись на великий дзвін (І. Микитенко); Двоє малих музик з великими басами витеребились аж на піч під саму стелю (І. Нечуй-Левицький); Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Ірина Вільде). — Пор. 1. лі́зти.

ЗНО́ШУВАТИСЯ (про одяг, взуття і т. ін. — ставати старим, непридатним для користування), ВИНО́ШУВАТИСЯ рідше, ПРОНО́ШУВАТИСЯ рідше, ВИТИРА́ТИСЯ рідко; ГОРІ́ТИ на кому, розм. (швидко); РВА́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ, ДРА́ТИСЯ (з утворенням дірок). — Док.: зноси́тися, ви́носитися, ви́ходитися, проноси́тися, ви́тертися, порва́тися, поде́ртися, подра́тися. — В мене простий убір, та й той я ношу поти, поки не зноситься (І. Нечуй-Левицький); Взуття на хлопцях так і горить (П. Автомонов); Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання, постоли порвались (І. Котляревський); Його біла сорочка почорніла від бруду, солом'яний бриль подерся (О. Бойченко).

КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ розм., ГОЛОСИ́ТИ розм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). — Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути (ви́скнути), завища́ти, вере́сну́ти (вере́скну́ти), завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); — Ануте, хлопці, зв'яжіт їх обоє, зав'яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп'ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).

ПРОБИРА́ТИСЯ (іти, їхати, проходити кудись з труднощами, долаючи перешкоди тощо), ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ підсил., ПРОСО́ЧУВАТИСЯ розм., ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПРОДРЯ́ПУВАТИСЯ розм.; ТИ́СНУТИСЯ, ПРОТИСКА́ТИСЯ, ТІСНИ́ТИСЯ, ТО́ВПИТИСЯ розм., ПРОТО́ВПЛЮВАТИСЯ розм., ПХА́ТИСЯ розм., ПРОПИХА́ТИСЯ розм., ПЕРЕПИХА́ТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗА́ТИ розм., ПРОСО́ВУВАТИСЯ (ПРОСУВА́ТИСЯ) розм. (між кимсь, чимсь); ПРОКРАДА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПРОСЛИЗА́ТИ, ПРОШМИ́ГУВАТИ розм. (швидко, непомітно). — Док.: пробра́тися, проби́тися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), просочи́тися, просота́тися (просотитися рідше), продря́патися, проти́снутися, проти́скатися, протісни́тися, пото́впитися, дото́впитися, прото́впитися, пропха́тися (пропхну́тися), перепха́тися (перепхну́тися), пролі́зти, просу́нутися, прокра́стися, прохопи́тися, прослизну́ти, прошмигну́ти. Нелегко було пробиратися тим лісом, та Іван взяв до рук меча й став собі прорубувати дорогу (казка); Ішли (полонянки) ночами, обминаючи села і міста. Лісами пробивалися, відгадуючи шлях по зорях (І. Цюпа); — Вони прорвалися крізь збуджений натовп (В. Кучер); Мандрівники швидко продиралися крізь нетрі (М. Трублаїні); Я знову відчув під собою ті хребти, по яких ми торік дерлися на захід (О. Гончар); Як я тудою уперше продряпався, то пика в мене стала, як писанка (Марко Вовчок); — Коло яток людей — тьма-тьмуща, наче на Великдень. Тиснемось і ми туди (М. Стельмах); Замість розширятися, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемося, і все тяжче стає протискатися (О. Забужко); Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); За народом так насилу протовпилися (попи) до хати (Г. Квітка-Основ'яненко); Церква заметушилася. Став мир до дверей пхатись, стали люди виходити (Марко Черемшина); Мама бере його за руку й веде до костьолу. Ледве можуть перепхатися (А. Крушельницький); Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара (Ю. Яновський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Треба прокрадатися царинками, по мокрій траві, треба обережно через воринє штрикати, аби не заскрипіло, аби псів не будило (Г. Хоткевич); Міст і проспект були пустинні — вони були нічиї, але й прохопитися через них під вогнем козачої польової артилерії змоги не було (Ю. Смолич); Загін мав непомітно прослизнути між цими селами, аби ніде не виявити себе і не ув'язатися в бій (І. Головченко і О. Мусієнко); Щораз, коли Петро Дорощук підходив до своєї оселі, йому завжди хотілося прошмигнути через Гилаків двір непоміченим (М. Ю. Тарновський).