1. Словник синонімів української мови

дубити

ВИЧИ́НЮВАТИ (піддаючи сиру шкуру спеціальній обробці, робити її придатною для використання), ВИЧИНЯ́ТИ, ЧИНИ́ТИ, ВИПРАВЛЯ́ТИ, ДУБИ́ТИ рідше. — Док.: ви́чинити, ви́правити, ви́дубити. У скіфів шкіряне виробництво досягло високого рівня: шкіру майстерно вичиняли, фарбували (з журналу); Отак він зачастив у родину чинбаря, з часом.. навчився чинити волові, кінські й козлячі шкури (М. Стельмах).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дубити — дуби́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. дубити — дублю, дубиш; мн. дублять; недок., перех. Обробляти шкуру або іншу сировину вимочуванням у спеціальному розчині або настої певних рослин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дубити — 1. (шкіру) чинити, вичинювати, вичиняти, вичинити, повичинювати, повичиняти, виправляти, виправити, повиправляти 2. це див. дибом Словник чужослів Павло Штепа
  4. дубити — линтварі́ дуби́ти з кого, діал. Жорстоко бити, карати кого-небудь. — Як згадав, як з мене мій рідний батько линтварі дубив ні за що ні про що,— опустив батіг .. Хай, думаю, хоч мої діти небитими ростуть (Григорій Тютюнник). Фразеологічний словник української мови
  5. дубити — ДУБИ́ТИ, дублю́, ду́биш; мн. ду́блять; недок., перех. Обробляти шкіру або іншу сировину вимочуванням у спеціальному розчині або настої певних рослин. Льняну основу на килими дублять у виварі з кори дуба (Матер. з етногр.., 1956, 53). Словник української мови в 11 томах
  6. дубити — Дубити, -блю, -биш гл. 1) Драть, сдирать (о деньгахъ). Суча жидова за кожну службу по півдесятка злотих дубить. Сніп. 18. 2) Вымачивать сукно въ отварѣ ольховой коры. Шух. І. 152. Дубить, выдѣлывать кожу. Вх. Лем. 412. Словник української мови Грінченка