жовтішати

ЖОВТІ́ТИ (ставати жовтим, з жовтуватим відтінком), ЖО́ВКНУТИ, ПРИЖОВКА́ТИ, ЗОЛОТИ́ТИСЯ, ЗОЛОТІ́ТИ, ЗАЖОВКА́ТИ рідше, ЖОВТІ́ШАТИ підсил.; ПОЛОВІ́ТИ (перев. про жито, пшеницю). — Док.: пожовті́ти, пожо́вкнути, прижо́вкнути, зажо́вкнути, прожо́вкнути, прижо́вкти, зжо́вкнути, позолоти́тися, позолоті́ти. Обличчя осунулося, почало жовтіти (Панас Мирний); Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в'яне, жовкне... (Леся Українка); Прижовкло листя на кущах і деревах (П. Воронько); Море міниться — сизе, бузкове, А надвечір воно золотиться (П. Воронько); Земля золотіла. Це був, власне, жовтий пісок, прибитий дощем, а тепер нагрітий і осяяний сонцем (І. Багряний); Все запам'ятовуй, Хомо, бо це вже історія. Не та історія, що зажовкає десь у книгах, а та, що твориться на твоїх очах (О. Гончар); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Половіють за обрій жита, печалить день чаїне квиління (з газети).