забагнутися

ЗАХОТІ́ТИСЯ безос. (про виникнення бажання у кого-небудь), СХОТІ́ТИСЯ, ЗАБАЖА́ТИСЯ, ЗАБАГА́ТИСЯ, ЗАБАГНУ́ТИСЯ, ЗАБА́ГТИСЯ, ЗАМАНУ́ТИСЯ, ЗАХТІ́ТИСЯ рідше; ЗАЖАДА́ТИСЯ, ЗАКОРТІ́ТИ розм., СКОРТІ́ТИ розм., ПОКОРТІ́ТИ розм., ЗАБАНДЮ́РИТИСЯ фам. (дуже захотітися). Йому захотілося поцілувати оті руки, на яких незручно, в безнадії відпочивала голова, за щось подякувати цій жінці (М. Стельмах); І враз риба втратила свій смак, охота до їжі одлетіла геть, і йому раптом схотілось покинути хату (М. Коцюбинський); — Тіточко, і сама не знаю, чого мені так забажалося до вас, так закортіло, так закортіло, наче заболіло! (Грицько Григоренко); Траплялося, що хтось з дітей хворів і їм забагалося картопляників (І. Чендей); Грицеві, котрий на Різдво не був дома, дуже забаглося піти до родини (О. Маковей); Цікавій Тодозі знов заманулось глянути на ті очі, що ріжуть, мов ножем (І. Нечуй-Левицький); Захтілось йому пити (С. Руданський); Ксані зажадалося свіжого повітря (О. Десняк); Закортіло вийти на палубу, стати проти вітру і притулитися плечем до мачти (Ю. Яновський); Катрі так скортіло зірвати квітку, притулити її до уст, віддати їй хоч крапельку своєї розбурханої весняними піснями ніжності (Ю. Мельничук); Мене покортіло чомусь-то побачити, де живуть вони (О. Кобилянська); Не сина з нею поєднать, А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко). — Пор. хоті́тися.