забиратися

ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) (проникати всередину чогось, лізучи повзком, протискуючись), ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАПОВЗА́ТИ. — Док.: влі́зти (улі́зти), залі́зти, заповзти́. Вовк старий не влізе до ями (прислів'я); У те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне (О. Стороженко); Він (пес) давно вже, ще з весни, випорпав собі яму під коморою і залазить туди під час спеки (В. Гжицький); Мовчки він заліз на піч (С. Чорнобривець); Маруся відчинила їх (двері), а вони обірвалися й упали. Заповзла досередини (хатки) (Г. Хоткевич). — Пор. 1. забира́тися.

ЗАБИРА́ТИСЯ (проникати всередину, нагору і т. ін., докладаючи зусиль), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ, ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ), ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ), ВИЛА́ЗИТИ (тільки нагору). — Док.: забра́тися, залі́зти, влі́зти (улі́зти), ви́лізти. В Тоні аж серце холонуло, щоб він не зірвався, а він, по-мавп'ячому деручкий, забирався дедалі вище (О. Гончар); Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила (казка); Вояки саме влазили на барикаду (І. Франко); З чагарників на високу кручу вилазили двоє наймолодших партизанів (О. Десняк). — Пор. 1. вла́зити.

ЗАБИРА́ТИСЯ (заходити, заїжджати куди-небудь далеко), ЗАПУСКА́ТИСЯ діал. — Док.: забра́тися, запусти́тися, опини́тися. Три дні блукали хлопці по безвихідних дебрях, по найпущих лісах. Забиралися іноді в таке, що не сподівалися й вилізти (Г. Хоткевич); Близько лісу треба йти гриби збирати, в ліс далеко запускатися лячно (С. Ковалів). — Пор. 1. заблука́ти, 2. захо́дити.

ЗАБЛУКА́ТИ (випадково зайти, потрапити куди-небудь), ЗАБЛУДИ́ТИ, ЗАБРЕСТИ́, ПРИБЛУКА́ТИ, ПРИБЛУКА́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗАБЕ́ЙКАТИСЯ діал. Марійка заблукала на шкільний майдан. Там .. грались проти сонця школярі (Д. Косарик); Минулося багато вже годів, Як я поміж людьми блукаю, І от я знов додому заблудив... (С. Васильченко); І коли б забрів У незнаний край, — На новий мотив скрипку наладнай (М. Рильський); Приблукавсь панич до нашого двору оце вже світом (І. Нечуй-Левицький); І заблукався я у пущу темну, Котрій, здавалось, і кінця нема (І. Франко); Кузьмін не тутешній,.. так і дивись, що заблукає на чужій землі, забейкається у непрохідні нетрі (Ю. Збанацький). — Пор. 2. забира́тися.

ЗАХО́ДИТИ (іти кудись далеко, за якусь межу або, йдучи, потрапляти далеко, не туди, куди слід), ЗАБРІДА́ТИ (ЗАБРО́ДИТИ) розм., ЗАВІ́ЮВАТИСЯ фам. — Док.: зайти́, забрести́, заві́ятися. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла (генеральша), Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко); — Була я у гаях і забрела дуже далеко (Марко Вовчок); Похитав (Максим) чомусь сумовито головою і чомусь подумав, що добре було б кудись завіятись (Н. Рибак). — Пор. 2. забира́тися.

ПОЧИНА́ТИ що, з інфін. (якусь дію, роботу, процес, робити перші кроки в якійсь діяльності), РОЗПОЧИНА́ТИ, ПРИСТУПА́ТИ до чого, ЗАЧИНА́ТИ, БРА́ТИСЯ за що, до чого, з інфін., ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ (ЗАХО́ДИТИСЯ) з інфін., без додатка, ЗАБИРА́ТИСЯ з інфін., до чого, ПРИКЛАДА́ТИСЯ до чого, ПРИЛУЧА́ТИСЯ до чого, НАЛА́ГОДЖУВАТИ що, НАЛА́ДЖУВАТИ що, ВІДКРИВА́ТИ що, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ) на що, ПОРУ́ШУВАТИ (ПОРУША́ТИ) що, перев. із сл. розмова, справа, процес і т. ін., ПІДХО́ДИТИ до чого, ПІДСТУПА́ТИ до чого, розм., ПРИСТУПА́ТИСЯ до чого, розм., РОЗВ'ЯЗУВАТИ що, розм., ПРИЙМА́ТИСЯ за що, з інфін., розм., ПРИМО́ЩУВАТИСЯ до чого, з інфін., розм., ЗАПОЧИНА́ТИ що, діал., РОЗЧИНА́ТИ що, діал.; ІТИ́ (ЙТИ) з інфін., на що, до чого (часто рухаючись); ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ) що, ПІДНО́СИТИ що (часто у відповідь на щось). — Док.: поча́ти, розпоча́ти, приступи́ти, зача́ти, узя́тися (взя́тися), заходи́тися, забра́тися, прикла́стися, прилучи́тися, нала́годити, нала́дити, відкри́ти, підня́тися (підійня́тися), пору́шити, підійти́, підступи́ти, приступи́тися, розв'яза́ти, прийня́тися, примости́тися, започа́ти, піти́, підня́ти (підійня́ти), піднести́. — Купаємось! — каже Тоня й починає роздягатись (О. Гончар); — От нас вже зібралось чимало. Час вже розпочинати Чорну Раду, — загомонів тихо Кривоніс (І. Нечуй-Левицький); — Заплутались трошки коропи в моїй мережі.., час приступати до діла (І. Нечуй-Левицький); Хто в марті сіяти не зачинає, той про своє добро забуває (прислів'я); Дівчина здіймає кужілку і знов береться прясти (Леся Українка); Після всіх отих понаднормативних процедур директор заходжувався снідати (Ю. Збанацький); Знову заходилася розповідати про панщинукріпаччину (О. Левада); Гей, брати! Поки не пізно, Прилучаймось враз до праці (П. Грабовський); Вечеряли також під грушею, до місяця. Пробували налагодити якусь розмову, не в'язалася (С. Васильченко); Невповні розквітшії квітки ледве пахли, соловейки тільки ще своє щебетання наладжували (Марко Вовчок); Партизани кілька разів відкривали по літаках вогонь (Ю. Збанацький); Треба було вишукувати свідків умови, порушувати довголітній, сутужний процес (І. Франко); Дівчина прикидає, з якого краю їй доведеться підступати до такої розмови (М. Стельмах); До англійської мови ще дуже мало хто приступається, бояться її трудності (Леся Українка); У 1939 році гітлерівська Німеччина напала на Польщу і розв'язала війну (з підручника); Не раз приймались усі плакати. Як же дійшло до прощання з панотцем, то Черевань так і зарюмав (П. Куліш); Удруге знов примощується мати Чайченка добрить: "..а моторний, а розумний, а славний" (Марко Вовчок); Краще замовкнути, краще серцем переболіти їй, як розчинати колотнечу з дітьми! (Г. Косинка); (Дозорець:) Тепер ідіть обидва на роботу раніше від усіх. Се вам за кару! (Леся Українка); Не безслідно пройти Має те, що колись розцвітало, Що у ріднім краї піднімало бої, Що до волі людей поривало (Панас Мирний); Доста тільки, щоби чоловік показався, так молоді підносять великий крик, плачуть, голосять (Лесь Мартович).

ПІТИ́ (залишити якесь місце, товариство тощо), ПОДА́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ВІДДАЛИ́ТИСЯ, ЗАБРА́ТИСЯ розм., РЕТИРУВА́ТИСЯ заст., жарт.; ЗНИ́КНУТИ (ЗНИ́КТИ), ЩЕ́ЗНУТИ, ВИ́СЛИЗНУТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ША́СНУТИ розм., ША́СНУТИСЯ розм., ШМОРГНУ́ТИ (ШМОРГОНУ́ТИ) розм. (непомітно, швидко). — Недок.: іти́ (йти), подава́тися, відхо́дити, віддаля́тися, забира́тися, ретирува́тися, зника́ти, щеза́ти, вислиза́ти. Першим бажанням Черкашина було встати й піти геть (Л. Дмитерко); Я — геть подався. Шалом. Навмання. Я — геть подався, стомлений од люті (В. Стус); Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися (збірник "Легенди та перекази"); Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко); Соцький наказав, щоб усі забиралися з кріпості, бо надходить вечір (А. Хижняк); (Живоглядов:) Надало мені приїхати на цю вечірку... Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь... (Ю. Мокрієв); Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (З. Тулуб); Діти щезають за двері (Леся Українка); Казанцев.. тихо, по-котячи вислизнув з хати (І. Нечуй-Левицький); Тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський); — Де батько мій? — крикнув Ладимир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан (В. Дрозд); Не виглядів (сотник), хто з його хвіртки шморгнув (Г. Квітка-Основ'яненко).