завчити

ВИВЧА́ТИ (прочитуючи що-небудь, намагатися запам'ятати), ВЧИ́ТИ (УЧИ́ТИ), ЗАВЧА́ТИ, ЗАУ́ЧУВАТИ, ВИУ́ЧУВАТИ, РОЗУ́ЧУВАТИ, ЗУБРИ́ТИ розм., ВИЗУ́БРЮВАТИ розм., ВИЗУ́ДЖУВАТИ розм., ТОВКТИ́ розм. рідко (механічно). — Док.: ви́вчити, завчи́ти, заучи́ти, ви́учити, розучи́ти, ви́зубрити, ви́зудити. Шевченкового "Кобзаря" (І. Франко) вивчив напам'ять (М. Коцюбинський); Він знає напам'ять майже всі ті вірші, які вчила в гімназії його сестра (Ю. Смолич); Знаю тебе (бурсу) здавна, Як.. Непота учила, Бургія зубрила, На Різдво з вертепом до панів ходила (Я. Щоголів); Юра взявся завчати напам'ять Пушкіна (Ю. Смолич); Вірші українських поетів, і передусім, звичайно, Павла Тичини, я читав у ті дні запоєм, легко заучував їх напам'ять (з науково-популярної літератури); Народ виучував рядки "Кобзаря" напам'ять, сприймав їх як свою народну пісню (Є. Кирилюк); Перше, що я зробив, — визубрив напам'ять імена, по батькові та прізвища всіх акторів (К. Станіславський); Кілька годин сиділи учні в задушливому.. повітрі, визуджуючи цілі сторінки Святого письма (З. Тулуб). — Пор. засво́їти.