завіятися
ЗАХО́ДИТИ (іти кудись далеко, за якусь межу або, йдучи, потрапляти далеко, не туди, куди слід), ЗАБРІДА́ТИ (ЗАБРО́ДИТИ) розм., ЗАВІ́ЮВАТИСЯ фам. — Док.: зайти́, забрести́, заві́ятися. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла (генеральша), Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко); — Була я у гаях і забрела дуже далеко (Марко Вовчок); Похитав (Максим) чомусь сумовито головою і чомусь подумав, що добре було б кудись завіятись (Н. Рибак). — Пор. 2. забира́тися.
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me