зажадати

ЗАХОТІ́ТИ (виявити бажання, охоту), СХОТІ́ТИ, ЗАБАЖА́ТИ, ПОБАЖА́ТИ, ЗАБАГНУ́ТИ, ЗАБА́ГТИ, ЗОХО́ТИТИСЯ розм., ЗВО́ЛИТИ перев. ірон., БЛАГОВОЛИ́ТИ заст., ірон., ПРИЗВО́ЛИТИ заст., ЗАБАГА́ТИ діал., ЗАХТІ́ТИ діал.; ЗАЖАДА́ТИ, ЗАПРА́ГНУТИ рідко (сильно, пристрасно). — Все можуть зробити людські руки, коли захочуть (Григорій Тютюнник); — Люблю, щоб книги були мої і в моїй хаті. Коли схочу, розгорну та й читатиму, — сказав Роман (І. Нечуй-Левицький); Як він забажає, машина працюватиме, аж густиме, а захоче, поверне якийсь маленький, зовсім непомітний гвинтик, машина замре (С. Чорнобривець); Сторожко ступає по стежці Вутанька.. Чому Ганна побажала раптом піти її проводити? (О. Гончар); Що тільки забагне вона, все їй дістане, все добуде, хоч пташиного молока (О. Гончар); Серце його знов забагло кохання, того тихого раю, про який він так довго марив (М. Коцюбинський); Олену вразило, що господиня, знайомлячись, не зволила й усміхнутися (Ірина Вільде); (Сабініна:) Ні, молодий чоловіче, благоволіть уже вислухати до кінця! (О. Левада); (Воєвода:) Насправді, несподівана то честь, Клянусь вогнем, що найясніша пані Призволила назустріч вийти нам (І. Кочерга); Який злий мусить бути цей, котрий забагає жити безжурно коштом другого (Н. Кобринська); (Пані:) Погано, бач, живеться їм, так ще волі захтіли (С. Васильченко); Крючковський зажадав, щоб його негайно обвінчали з попівною (П. Панч); Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину (Леся Українка). — Пор. 1. хоті́ти.

ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.