залізати

ВИЛА́ЗИТИ (лізти нагору, чіпляючись за що-небудь), ВИЛІЗА́ТИ рідше, ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ рідше, П'ЯСТИ́СЯ, ПНУ́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ), ВИДИРА́ТИСЯ, ВИКАРА́БКУВАТИСЯ розм., ДРЯ́ПАТИСЯ розм., ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ розм., ВИШКРЯ́БУВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́лізти, залі́зти, ви́пнутися, ви́дертися, ви́карабкатися, ви́дряпатися, ви́шкрябатися, ви́теребитися фам. ви́караскатися розм. рідко. Мухтаров по скелі вилазив на гору (І. Ле); Кость двічі зривався, поки виліз на стріху (О. Донченко); Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає (А. Головко); Гойдаючи рудими боками, п'ялися по крутих стежках корови (М. Коцюбинський); Озирався (Козаков), наслухав і знову дерся по камінню, напружуючись усім тілом (О. Гончар); Обережно ступаючи, кінь викарабкався на скелю (Я. Галан); Зараз із самого краю лісу треба було дряпатися на стрімку гору (Лесь Мартович); Вам хочеться підстрибнути, вхопитися руками за канат.. і вишкрябатись на великий дзвін (І. Микитенко); Двоє малих музик з великими басами витеребились аж на піч під саму стелю (І. Нечуй-Левицький); Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Ірина Вільде). — Пор. 1. лі́зти.

ЗАБИРА́ТИСЯ (проникати всередину, нагору і т. ін., докладаючи зусиль), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ, ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ), ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ), ВИЛА́ЗИТИ (тільки нагору). — Док.: забра́тися, залі́зти, влі́зти (улі́зти), ви́лізти. В Тоні аж серце холонуло, щоб він не зірвався, а він, по-мавп'ячому деручкий, забирався дедалі вище (О. Гончар); Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила (казка); Вояки саме влазили на барикаду (І. Франко); З чагарників на високу кручу вилазили двоє наймолодших партизанів (О. Десняк). — Пор. 1. вла́зити.