застати

ЗАСТА́ТИ (про які-небудь події, явища природи і т. ін. — відбутися, настати під час перебування кого-небудь у якомусь місці; несподівано виявити, знайти кого-небудь у якомусь місці, положенні, становищі), ЗАХОПИ́ТИ, ПРИХОПИ́ТИ, ПРИХВАТИ́ТИ, НАСТИ́ГНУТИ, НАСТИ́ГТИ, ЗАСЯГНУ́ТИ, ЗАСЯГТИ́, ЗАСКО́ЧИТИ розм., ЗАХВАТИ́ТИ розм., НАКРИ́ТИ розм., ЗАСТУ́КАТИ розм., ЗУСПІ́ТИ діал., ЗАСТИ́ГТИ рідко, СПОБІ́ГТИ рідко. — Недок.: застава́ти, захо́плювати, прихо́плювати, прихва́чувати, настига́ти, засяга́ти, накрива́ти, застига́ти, спобіга́ти. Схід сонця заставав косарів за роботою (В. Москалець); Ночували, де ніч захопила: в ровах при дорозі, в стодолах (М. Томчаній); Недалеко від панського займища Левка прихоплює світанок (М. Стельмах); Щасливий був, хто у своє село Вернув за дня, бо горе подорожнім, Як серед степу лихо засягло! (М. Рильський); На полі в житах нас заскочила злива (П. Козланюк); — Поверталась я з чужих сіл додому, а мене застукала хуртовина (М. Стельмах); І ось одного ранку дід застукав у садку свого внука (О. Донченко); Біжить вона, біжить. Стала її ніч застигати (О. Іваненко); І батька жалувать не стану, Як на крадіжці спобіжу (І. Манжура).