здимати
ЗДУВА́ТИ (струменем повітря скидати, зносити що-небудь з якоїсь поверхні), ЗДМУ́ХУВАТИ, ЗДИМА́ТИ діал., ПРОДУВА́ТИ рідко; ОБДУВА́ТИ (з усіх боків). — Док.: зду́ти, зду́нути, здмухну́ти, проду́ти, обду́ти. Теплий вітерець здував з козельців шовковий пух (О. Донченко); Угорі ходив вітер і здмухував сніг (Григорій Тютюнник); Похитує головою чумак, прямує до кобзи, здмухує з неї порох і вже кладе її біля грудей, немов сповиту дитину (М. Стельмах); Шестірний почав бережно роздягатися, обтрушувати пил, здимати пух з одежі (Панас Мирний); Баба продувала порох з печі (В. Стефаник); Воли безшумно, як тіні, бродили по горі, обдуваючи росу трав (Григорій Тютюнник).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- здимати — здима́ти 1 дієслово недоконаного виду знімати діал. здима́ти 2 дієслово недоконаного виду здувати діал. Орфографічний словник української мови
- здимати — I -аю, -аєш, недок., здиняти, здиму, здимеш, док., перех., діал. Знімати. II -аю, -аєш, недок., перех., діал. Здувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- здимати — ЗДИМА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗДИНЯ́ТИ, здиму́, зди́меш, док., перех., діал. Знімати. Здимай, жінко, хоть намітку, неси її за горілку (Чуб., V, 1874, 579). ЗДИМА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Здувати. Словник української мови в 11 томах
- здимати — I. Здима́ти, -ма́ю, -єш сов. в. здиня́ти, здиму́, -меш, гл. = здіймати, здійняти. Здимай, жінко, хоть намітку, неси її за горілку. Чуб. V. 579. Не дай ручки стискати і персника здиняти. Чуб. III. 36. --------------- II. Здима́ти, -ма́ю, -єш гл. = здувати. Словник української мови Грінченка