здуріти

БОЖЕВО́ЛІТИ (ставати психічним хворим; узагалі втрачати здоровий глузд), БЕЗУ́МІТИ рідко; НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., НАВІЖЕНІ́ТИ підсил., рідше (втрачати розум, здоровий глузд). "Невже те все видалось мені? А може, я божеволію? з'явилася раптом думка (А. Шиян); Батареї без угаву молотили по них (дотах), осліплюючи і оглушуючи методичним вогнем гарнізони, що божеволіли в тих залізобетонних черепах (О. Гончар); Нещасний хлопець безумів зо страху (І. Франко); — Мені дух забиває. Я скаженію, я навіснію од кохання, — сказала вона (І. Нечуй-Левицький); Шаленіючи з жаху, присів (Фред) під якимсь обпаленим кущем і тут знову помітив біля себе Руді (В. Козаченко). — Пор. здурі́ти, збожево́літи.

ЗБОЖЕВО́ЛІТИ (стати психічно хворим, божевільним), СПРИЧИНИ́ТИСЯ розм., ОДУРІ́ТИ розм., СТЕРЯ́ТИСЯ розм., ЗВИХНУ́ТИСЯ розм., СКРУТИ́ТИСЯ розм., НАВІДИ́ТИСЯ діал., ЗВАР'Я́ТІТИ діал., ЗВАРІЮВА́ТИ (ЗВАР'ЮВА́ТИ) діал., ПОМІША́ТИСЯ рідко, СКАЗИ́ТИСЯ рідко, ПОМУТИ́ТИСЯ рідко, ТРО́НУТИСЯ рідко, ОБЕЗУ́МІТИ рідко. Молода молодиця, свіжа й рум'яна, збожеволіла з журби та з горя, бо перепечалилась (І. Нечуй-Левицький); Христя збожеволіла. Жінки не могли добрати діла, чого Христя спричинилась? (Грицько Григоренко); (Князь:) Не розумію, що се все значить. Боюсь, що бідна з горя одуріла (І. Франко); (Устин:) Як прийшла звістка, що помер Лавро, то й зовсім стерялася (дівчина) (Ю. Яновський); (Ключар:) Чи ви тут попилися? Що за галас? Ви навідились? Годі! (Леся Українка); — Степане! Чи ти звар'ятів? — кинулась Соломія. — Он роботи скільки, а ти варнякаєш (В. Кучер); Мачуха таки зовсім звар'ювала всім на радість, її відвезено до божевільні (Ю. Яновський); Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь (І. Котляревський); (Старшина:) Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж (І. Карпенко-Карий); Христя прикро на матір дивилася, думаючи, чи не помутилася, бува (Панас Мирний); — Альошка тронувся. Побив вікна.. Одвезли в лікарню (І. Микитенко). — Пор. божево́літи, здурі́ти.

ЗДУРІ́ТИ розм. (втратити здатність ясно сприймати, розсудливо міркувати, діяти і т. ін.), ОДУРІ́ТИ розм., ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИ розм., ОЧМАНІ́ТИ розм., ОЧАМРІ́ТИ розм., ОЧМАРІ́ТИ розм., ЗАЧМЕЛІ́ТИ розм., ОШАЛІ́ТИ розм., ОЧУМІ́ТИ розм., УЧА́ДІТИ (ВЧА́ДІТИ) розм., ОШАЛЕНІ́ТИ розм. рідко, ОЧУМАНІ́ТИ розм. рідко, СТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОБЕЛЕНІ́ТИ діал., зневажл. — Недок.: дурі́ти, чмані́ти, шалі́ти, шалені́ти, чумані́ти, тумані́ти. Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих, з землею й без землі (М. Коцюбинський); Вона, сердешна, одуріла, Вона, небога, полюбила Свого Петруся (Т. Шевченко); (Виборний:) Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра? (І. Котляревський); Мчить ось навстріч цей же ошалілий Кульбака, геть очманів від радощів, що вирвавсь на волю (О. Гончар); Улас ледве навіть чув її (князівни) слова: він ніби очамрів і не зводив очей з її пишного лиця (І. Нечуй-Левицький); Від тієї задухи, від галасу, від усієї цієї дикої картини Шаміль зовсім очмарів (Д. Бузько); З того часу, коли граната Взяла у мене друга-брата, Учадів я, осліп, оглух (О. Олесь); Отець Онуфрій очуманів, зачувши річ молодиці (К. Гордієнко); — Сто рублів даси? — Що ти, стуманів! Дорого (В. Козаченко); — Зовсім отуманів... Як воно скоїлось — і не вгадає (Л. Глібов); Подивився Гус на па́пи Та й вийшов з палати!.. "Побороли! побороли!.." — Мов обеленіли (Т. Шевченко). — Пор. божево́літи, збожево́літи.