злостити

СЕ́РДИТИ (викликати почуття гніву), ГНІВИ́ТИ, ГНІ́ВАТИ, ПРОГНІВЛЯ́ТИ, ЗЛИ́ТИ, ЗЛОСТИ́ТИ, ОЗЛО́БЛЮВАТИ, ОЗЛОБЛЯ́ТИ. — Док.: розсе́рдити, осе́рдити рідше розгніви́ти, розгні́вати, прогніви́ти, прогні́вати, погніви́ти, угнівити (вгніви́ти) рідше розізли́ти, обізли́ти, озли́ти, озлоби́ти. А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану (Т. Шевченко); З ким жити, того не гнівити (прислів'я); Ще злить мене сей культ празникування, все одно як культ вінчання (Леся Українка); Незрозуміла Гальванескова балаканина дратувала й злостила її (Ю. Смолич); (Одарка:) Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!.. Чим я тебе прогнівила?.. (М. Кропивницький). — Пор. 2. дратува́ти, люти́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злостити — злости́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. злостити — Зло́стити. Сердити, гнівати. Ярему стало се гнівати, злостити, він же так рад був списати якнайбільший протокол жіночих гріхів (Б., 1895, 9, 1) // пол. złościć — сердити, гнівати, укр. діал. злостити — те саме. Українська літературна мова на Буковині
  3. злостити — злощу, злостиш, недок., перех. Злити, дратувати, викликати злість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. злостити — злостити нервувати, злити, дратувати (м, ср, ст): І це Михайла злостило найбільше. Та до чого він має признатися? До того, чого не зробив? (Тарнавський З.)||іритувати Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. злостити — ЗЛОСТИ́ТИ, злощу́, злости́ш, недок., перех. Злити, дратувати, викликаючи злість. Найдужче злостили його розмови батька про золоті ковніри (Март., Тв. Словник української мови в 11 томах