злізти

ВИСІДА́ТИ (ставати на землю, залишаючи віз, вагон, судно тощо), СХО́ДИТИ, ВИХО́ДИТИ, ЗІХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ, ЗЛА́ЗИТИ розм., ВИЛА́ЗИТИ розм., ВИЛІЗА́ТИ розм. (притримуючись руками або протискуючись). — Док.: ви́сісти, зійти́, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, ви́лізти. Висівши з вагона, пішов (Василь), розглядаючись за людьми (Д. Бедзик); На станції сходимо разом (М. Коцюбинський); Софія виходить з екіпажу (Леся Українка); Він нагадував пасажира, який щойно зійшов з поїзда й поспішає додому (М. Ю. Тарновський); Швидко й безшумно козаки висадилися з човнів і залягли біля крайніх осель (С. Добровольський); — Ану злазь (із воза), Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Б. Грінченко); Повозки були повнісінькі! З їх почали вилазити панни, паничі (І. Нечуй-Левицький).

ЛІ́ЗТИ по чому, з чого і без додатка (хапаючись руками, чіпляючись ногами, підійматися куди-небудь угору або спускатися вниз), ЛА́ЗИТИ по чому, на чому; ЗЛА́ЗИТИ з чого (вниз) і на що (нагору); ЗЛІЗА́ТИ рідко. — Док.: ви́лізти, злі́зти. Хо вступає в здоровезну кам'яницю, лізе, покректуючи, по ступанці високо, аж "під небо", і втискається в маленьку кімнату (М. Коцюбинський); Коло другого дому лазила по драбинці дівчина, відкривала віконниці (Панас Мирний); Олянка на яблуні була в цей час. Стала похапливо злазити наниз (А. Головко); Татари злазили вгору добре відомою їм стежкою (М. Коцюбинський). — Пор. 1. вила́зити.

ЛУ́ЩИТИСЯ (позбуватися верхнього шару шкіри, що відокремлюється маленькими тонкими плівками, дрібними лусочками), ЗЛУ́ЩУВАТИСЯ, ОБЛУ́ЩУВАТИСЯ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИСЯ, ОБЛА́ЗИТИ, ЗЛА́ЗИТИ, ЛУПИ́ТИСЯ розм., ОБЛІЗА́ТИ розм., ЗЛІЗА́ТИ розм., ІЗЛА́ЗИТИ рідше, ІЗЛІЗА́ТИ рідше. — Док.: злу́щитися, облу́щитися, облупи́тися, облі́зти, злі́зти, ізлі́зти. Обвітрені, засмаглі видики хлопців лущилися від сонця (П. Панч); Обличчя, обпалене вітрами й південним шпарким сонцем, засмагло й злущилося (О. Сизоненко); Анжела витягла дзеркальце, .. припудрила ніс, який трохи облупився від сонця (М. Чабанівський); Спини у них (бульдозеристів).. оголені і облазять, мов на ящірках (О. Гончар); Спина в неї була спечена на сонці, шкіра злазила біленькими смужками... (Є. Гуцало); В дорозі його вид попікся та почав лупитися (Г. Косинка).

ЛУ́ЩИТИСЯ (про фарбу, позолоту, штукатурку і т. ін. — відпадати частинками, шматками), ЗЛУ́ЩУВАТИСЯ, ОБЛУ́ЩУВАТИСЯ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИСЯ, ОБСИПА́ТИСЯ, ОСИПА́ТИСЯ, ОБДИРА́ТИСЯ, ОБША́РПУВАТИСЯ, ОБЛА́ЗИТИ, ЛУПИ́ТИСЯ розм., ОБЛІЗА́ТИ розм., ЗЛА́ЗИТИ, ОБКОЛУ́ПУВАТИСЯ розм. рідше, ІЗЛА́ЗИТИ рідше, ІЗЛІЗА́ТИ рідше, ОБЛУ́ПУВАТИСЯ діал. — Док.: злу́щитися, облу́щитися, облупи́тися, обси́патися, оси́патися, обде́ртися, обша́рпатися, облі́зти, злі́зти, обколупа́тися, ізлі́зти, облупа́тися. Група змінювала групу, гриміли кайла, лущилась стіна, але полонені просувалися вперед надто повільно (Д. Ткач); Колись зелена залізна покрівля злущилася, іржею, мов кров'ю, покрилася (Панас Мирний); Криша по всіх закутках драна, глина по стінах давно облупилась, стирчало саме клинцювання (Ганна Барвінок); — Невістка не хотіла діла робити, — каже бабуся, — картопля поспіє, чоловік, бувало, зкошує, хати не обмаже: облупиться, обсиплеться (Ганна Барвінок); Лупиться під палючим сонцем старенький, вимитий дощами дах (Ю. Збанацький).

СПОВЗА́ТИ (повзком, сунучись, спускатися вниз), ПОВЗТИ́, ЗСУВАТИСЯ, ЗСОВУВАТИСЯ, СУНУТИСЯ, З'ЇЖДЖАТИ, ЗЛАЗИТИ, ЗЛІЗАТИ, ЛІЗТИ, ЗІСКО́ВЗУВАТИ (ЗСКО́ВЗУВАТИ), ЗІСКО́ВЗУВАТИСЯ (ЗСКО́ВЗУВАТИСЯ) розм., ЗСЛИЗА́ТИ (швидко). — Док.: сповзти́, зсу́нутися, посу́нутися, з'ї́хати, злі́зти, зісковзну́ти (зсковзну́ти), зісковзнутися (зсковзнутися), зсли́зну́ти, зсли́зти. Погоня не гаяла часу. Сахно бачила, як з урвища, по скелях і камінню, сповзали люди до води (Ю. Смолич); Зсувається на долівку і так, напівлежачи, скулена, злякана, читає листа (Ірина Вільде); Гора така крута, так і сунуться ноги (Панас Мирний); Два рази з'їжджала (Фатьма) коліньми по дереву вниз (Ю. Яновський); Я зсковзнув з золотого крила прудкокрилої птиці (П. Усенко); Дараба вже минула, віддаляється, немов зісковзується по гладкій площі десь у бездонну глибінь (І. Франко); Дівча спритно зслизнуло з гілки і залізло в бузняк (З. Тулуб).

СХО́ДИТИ (іти донизу по дорозі, стежці, сходах і т. ін.), ЗІХО́ДИТИ рідше, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗСТУПА́ТИ діал.; ВИХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ (з вагона поїзда, тролейбуса, автобуса і т. ін.); ЗЛА́ЗИТИ (з воза, коня); СПІШУВАТИСЯ (з коня та іншої тварини). — Док.: зійти́, спусти́тися, опусти́тися, зступи́ти, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, скочити, спі́шитися. З гори — видно Рудикові — сходить униз наймит (Г. Косинка); Я.. дивився, як вона спускається по сходах із другого на перший поверх (Є. Гуцало); Палій піднявся, зступив з рундука і тихо подибав через просторий двір до левади (Д. Мордовець); Іде останній трамвай, виходить з нього вона (В. Сосюра); З піснями, з лементом висаджувалися (з поїзда) студенти (І. Ле); — Бачите, як паніматка зраділа? То-то! — задоволений, злазить з воза отець Миколай (М. Стельмах); Тарас зліз з коня (О. Довженко); Імператор зійшов з коня, ще раніше від нього спішились полководці (С. Скляренко).