зопріти

ГНИ́ТИ (псуватися під впливом мікроорганізмів), ГНИ́СТИ́, ЗАГНИВА́ТИ, ЗГНИВА́ТИ (ЗОГНИВА́ТИ рідше), РОЗКЛАДА́ТИСЯ, ТЛІ́ТИ, ПЕРЕТЛІВА́ТИ, СТЛІВА́ТИ, ПРІ́ТИ, ЗОПРІВА́ТИ рідше, ГОРІ́ТИ (під дією вологи й тепла). — Док.: згни́ти (зігни́ти) (зогни́ти), згни́сти́ (зігни́сти́) (зогни́сти́), загни́ти, загни́сти́, розкла́стися, перетлі́ти, стлі́ти, зіпрі́ти (зопрі́ти), згорі́ти. Мочить дощ у незарамлені вікна, свистять вітри зимової доби і навівають повно снігу. Все гниє і валиться поволі (Г. Хоткевич); Дошки посіріли, де-не-де почали навіть загнивати (Ю. Шовкопляс); Стебло пшениці виростає з розбухлого зерна, що, давши йому життя, згниває (П. Колесник); А там саме на поляні груша зогниває (С. Руданський); Коли погибає кривоніс (пташка), труп його не гниє, не розкладається десятки років.. Засихає і лежить собі (О. Копиленко); На захід полинув би я, Де цвітуть моїх предків поля, Де в замку пустельнім.. Тліють кості занедбані їх (М. Зеров); В тріщинах набивалося листя, щоб перетліти і віддати себе землі (Григорій Тютюнник); — Хата в нас стара, підлога стліла (Ю. Збанацький); Четверо чоловіків.. скаржились на осінь: бо заливає водою кагати, бо гниє в полі незаскиртована солома, бо пріє на корені кукурудза (Ю. Мушкетик); Сіно горить у стіжках.

ПОТІ́ТИ (покриватися потом, виділяти піт), ПІТНІ́ТИ, ПРОПОТІВА́ТИ, МОКРІ́ТИ, УПРІВА́ТИ (ВПРІВА́ТИ), ПРІ́ТИ розм., УПА́РЮВАТИСЯ (ВПА́РЮВАТИСЯ) розм., ЗОПРІВА́ТИ розм. — Док.: употі́ти (впоті́ти), споті́ти, спітні́ти, пропоті́ти, змокрі́ти, упрі́ти (впрі́ти), упа́ритися (впа́ритися), зопрі́ти (зіпрі́ти). Вулкан потіє і трудиться, Всіх лає, б'є, пужа, яриться, К роботі приганя майстрів (І. Котляревський); В Річинського пітніли руки навіть крізь рукавички, але пригортав Олену міцно (Ірина Вільде); — Скоро ти пропотієш, а там, дивись, і стане легше... (Вас. Шевчук); По коліно в болоті грузне кінь, в натузі везе кладь, мокріє, лисніє (К. Гордієнко); Саїд згадав Кампир-Рават і тих же дехканів, що, впріваючи, відкочували вагонетки або кайлували скелю (І. Ле); Петро мовчав та тільки прів і червонівся (Лесь Мартович); — Геть чисто впарився, сину, — жалівся він Цигулі. — Коли ж мало не всю худобу звели. Давайте на підмогу (А. Головко); Зопрівши від натуги, він протиснувся, нарешті, всередину, але.. побачити нічого не міг: спереду стояла глуха стіна широких спин (П. Панч).