зіходити

ВИСІДА́ТИ (ставати на землю, залишаючи віз, вагон, судно тощо), СХО́ДИТИ, ВИХО́ДИТИ, ЗІХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ, ЗЛА́ЗИТИ розм., ВИЛА́ЗИТИ розм., ВИЛІЗА́ТИ розм. (притримуючись руками або протискуючись). — Док.: ви́сісти, зійти́, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, ви́лізти. Висівши з вагона, пішов (Василь), розглядаючись за людьми (Д. Бедзик); На станції сходимо разом (М. Коцюбинський); Софія виходить з екіпажу (Леся Українка); Він нагадував пасажира, який щойно зійшов з поїзда й поспішає додому (М. Ю. Тарновський); Швидко й безшумно козаки висадилися з човнів і залягли біля крайніх осель (С. Добровольський); — Ану злазь (із воза), Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Б. Грінченко); Повозки були повнісінькі! З їх почали вилазити панни, паничі (І. Нечуй-Левицький).

МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо — наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́ (ПЛИСТИ́), ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ЗНИКА́ТИ (ІЗНИКА́ТИ рідше), ВИХО́ДИТИ розм., ПЕРЕХО́ДИТИ розм., ПРОЛЯГА́ТИ розм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ), ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПЕРЕВО́ДИТИСЯ розм. (про час — одноманітно, повільно). — Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тися заст. пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тися розм. віддалі́ти розм. спливти́ (сплисти́), спли́нути, пропливти́ (проплисти́), пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути (ізни́кнути) (зни́кти) (ізни́кти), ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся (протягну́тися), проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло — забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали в небуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їй година за годиною (І. Франко); Стечуть роки — зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща — їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю — так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). — Пор. 2. бі́гти.

ПІДНІМА́ТИСЯ (іти, рухатися, переміщатися у напрямі догори), ПІДІЙМА́ТИСЯ, БРА́ТИСЯ розм., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ВИЛІЗАТИ розм., ПІДВО́ДИТИСЯ розм.; СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ВИХО́ДИТИ, ВИБИРА́ТИСЯ (кроками); ДОБУВА́ТИСЯ, ВИДИРАТИСЯ розм. (долаючи перешкоди). — Док.: підня́тися, підійня́тися, узя́тися (взя́тися), вилізти, підвести́ся, зійти́, ви́йти, ви́братися, добу́тися, видертися. Чим вище вони піднімалися, тим все краща та краща картина вистилалася перед Христиними очима (Панас Мирний); Варчук підіймається на горбок і, дивуючись, бачить, що вдалині над землею тремтять живі вогнища (М. Стельмах); Автомобіль брався під гору і, нарешті, зник за поворотом (В. Кучер); Він.. дав пройти до вагона командирові дивізіону, потім солдатові-саперові, а за ними вже й сам підвівся по східцях у тамбур (А. Головко); Я почувала, що вся горю, коли помалу сходила на східці собору (Ю. Яновський); Хтось зійшов на ґанок і постукав у двері (М. Хвильовий); Іван виходить на верх — і раптом холоне. Де він? що з ним? (М. Коцюбинський); (Анна:) Вбиваються і лицарі і коні, на гору добуваючись (Леся Українка).

СХО́ДИТИ (про сонце, місяць, зірки — з'являтися над обрієм, на небі), ЗІХО́ДИТИ рідше, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ), ЗВО́ДИТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ПІДКО́ЧУВАТИСЯ, ВИХО́ДИТИ (про зірки). — Док.: зійти́, підня́тися (підійня́тися), уста́ти (вста́ти), звести́ся, зня́тися, здійня́тися, схопи́тися, підхопи́тися, ви́котитися, підкоти́тися, ви́йти. Ми сиділи обличчям до вільного моря, де мало сходити сонце (Ю. Яновський); Цвіли над обрієм огні Стожару, І лівим боком сходив Оріон (М. Зеров); Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (І. Вирган); Зоре моя вечірняя, Зійди над горою (Т. Шевченко); За Дніпром, за далекими дубовими гаями піднімалося сонце (С. Чорнобривець); Люблю я ті часи, як сонце вже встає (М. Рильський); З-за близького лісу зводився місяць (Є. Гуцало); Рано-рано схопилося сонце, виграваючи та висвічуючи червоним світлом (Панас Мирний); На небо виходять перші зорі (М. Стельмах).

СХО́ДИТИ (іти донизу по дорозі, стежці, сходах і т. ін.), ЗІХО́ДИТИ рідше, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗСТУПА́ТИ діал.; ВИХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ (з вагона поїзда, тролейбуса, автобуса і т. ін.); ЗЛА́ЗИТИ (з воза, коня); СПІШУВАТИСЯ (з коня та іншої тварини). — Док.: зійти́, спусти́тися, опусти́тися, зступи́ти, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, скочити, спі́шитися. З гори — видно Рудикові — сходить униз наймит (Г. Косинка); Я.. дивився, як вона спускається по сходах із другого на перший поверх (Є. Гуцало); Палій піднявся, зступив з рундука і тихо подибав через просторий двір до левади (Д. Мордовець); Іде останній трамвай, виходить з нього вона (В. Сосюра); З піснями, з лементом висаджувалися (з поїзда) студенти (І. Ле); — Бачите, як паніматка зраділа? То-то! — задоволений, злазить з воза отець Миколай (М. Стельмах); Тарас зліз з коня (О. Довженко); Імператор зійшов з коня, ще раніше від нього спішились полководці (С. Скляренко).

СХО́ДИТИ (переставати бути на чому-небудь; переставати вкривати собою якусь поверхню), ЗІХО́ДИТИ рідше, ЗНИКА́ТИ. — Док.: зійти́, зни́кнути. Тихий, замріяний усміх не сходив у Цигулі з уст (А. Головко); Коснятин розпростався, ставав самим собою, сірість зіходила йому з лиця й шиї (П. Загребельний); Тоді була уже весна, — зійшов сніг, зазеленіла перша травиця (Б. Грінченко); Орися сидить принишкло,.. блідість поволі зникає з її обличчя (Григорій Тютюнник).

СХО́ДИТИ чим, перев. із сл. кров'ю, ЗІХО́ДИТИ рідше, СПЛИВА́ТИ, СТІКА́ТИ. — Док.: зійти́, спливти́, стекти́. Спало все навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран (О. Олесь); (Ардент:) Я не дійду... я весь зіходжу кров'ю... побитий... (Леся Українка); На третій день сердешний Оксентій (у залі засідань) уже спливав потом (Ю. Смолич); Стікаючи кров'ю, страшний відбивався від панів лицар Кукубенко (О. Довженко).