йти

ВІДБУВА́ТИСЯ (про дію, подію, явище тощо — мати місце), ТРАПЛЯ́ТИСЯ, ЗДІ́ЙСНЮВАТИСЯ, БУ́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ДІ́ЯТИСЯ, РОБИ́ТИСЯ, ЧИНИ́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ́), ВЕРШИ́ТИСЯ уроч., ДОВЕ́РШУВАТИСЯ уроч.; ОБХО́ДИТИСЯ без кого, чого (перев. з част. не); СТАВА́ТИСЯ (перев. про завершений процес, подію); ТОЧИ́ТИСЯ (перев. про щось тривале); ТВОРИ́ТИСЯ розм. (про щось незвичайне); КО́ЇТИСЯ (про щось недобре); ТЕКТИ́, ВЕСТИ́СЯ (про розмову); РОЗІ́ГРУВАТИСЯ (про події); ВИНИКА́ТИ (час від часу); ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) (певним чином здійснюватися). — Док.: відбу́тися, тра́питися, здійсни́тися, пройти́, зді́ятися рідше зроби́тися, зчини́тися, піти́, зверши́тися, доверши́тися, обійти́ся, ста́тися, створи́тися рідше ско́їтися, потекти́, розігра́тися, ви́никнути, піти́ся рідко. В клубі.. відбувався вечір самодіяльності (І. Микитенко); Мало траплялось бенкетів таких, як оце розпочався від рана (П. Грабовський); Найкращий зв'язок з космічним кораблем здійснюється тоді, коли Сонце, Земля і корабель знаходяться на одній прямій (з журналу); Була колись (війна), тепер нема (Т. Шевченко); В столиці проходила нарада голів передових колгоспів (І. Ле); Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко); Він знав усе, що робиться на селі (М. Коцюбинський); (Учитель:) Нічого в світі не чиниться без причини (М. Кропивницький); Напиши, як тобі ведеться в Києві.. Як ідуть твої заняття (Леся Українка); За бурями, за грозами, буранами — я чую: суд вершиться над тиранами (П. Тичина); (Кассандра:) Вже, бачиш, довершилась Божа кара (Леся Українка); Ні одне весілля, ні одні танці.. не обходились без неї (М. Стельмах); Впадають в око ті зміни, які сталися в місті (Києві) (з газети); До вечора точився бій з перемінним успіхом (П. Кочура); Біля вокзалу творилася, як завжди метушня (В. Собко); Видобувшись на кручу, хлопець на мить застиг приголомшений. Що тут коїлося, що творилося! Гам, лемент, гаряча, пекельна тиснява... (О. Гончар); У нас із другом уже тече розмова (І. Вирган); Розмова велася змовницьким шепотом (І. Ле); Вона бачила, що.. на тій вузькій кам'яній плиті мусить розігратися боротьба на життя і смерть (І. Франко); Між ним і Сагайдою не раз виникали гострі сутички (О. Гончар); Цього дня усе, здавалося, добре йшлося (Г. Коцюба). — Пор. передува́ти, 1. ста́тися.

ДЕМОНСТРУВА́ТИСЯ (на екрані), ІТИ́ (ЙТИ) розм. — Коли демонструвався "Мусоргський", — говорила далі Марійка, — ти не пішла на цей фільм (О. Донченко); Коли загасили світло, вона сиділа незвично притихла.., а тоді вже, коли фільм ішов, нахилилась до Віталика (О. Гончар).

ДІ́ЯТИ (про машини, механізми, частини живих організмів тощо — бути в дії, виконувати свої функції), ПРАЦЮВА́ТИ, ФУНКЦІОНУВА́ТИ перев. спец., РОБИ́ТИ розм.; ІТИ́ (ЙТИ), ХОДИ́ТИ розм. (про годинниковий механізм). Мишуні раптом скортіло, щоб струг перестав діяти, і його треба було б наново рихтувати й встановлювати (Ю. Яновський); Язик діє — та рука не вміє (прислів'я); Танки зачхали моторами (вони працювали на малім газу) і рушили кудись убік (Григорій Тютюнник); Весь чогось слабую, серце погано працює (М. Коцюбинський); На багатьох заводах нині функціонують електричні транспортери рідких металів (з журналу); Ні хвороби, ні всякі там бацили не мали на нього жодного впливу; шлунок робив як машина (Г. Хоткевич); Утік (пан) до Румунії і до нитки залишив усе своє добро, навіть на стіні ішов годинник (С. Чорнобривець). — Пор. 2. дія́льність.

ІТИ́ (ЙТИ) (роблячи кроки, пересуватися в просторі), ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИ розм., ТО́ПАТИ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм., ТУ́ПАТИ розм., ГРЯСТИ́ уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯ розм., ПОСТУПА́ТИ заст.; КРОКУВА́ТИ, МАРШИРУВА́ТИ (МАРШУВА́ТИ) розм. (перев. широким, розміреним кроком); ВИСТУПА́ТИ (поважно, з гідністю); ПЛИВТИ́ (ПЛИ́СТИ), ПЛИ́НУТИ (плавно або суцільною масою); БРА́ТИСЯ розм. (перев. через силу); МАХА́ТИ розм., ШУРУВА́ТИ розм. (перев. у наказ. способі — швидко, енергійно); ЧИМЧИКУВА́ТИ розм. (часто ступаючи); РУБА́ТИ розм. (енергійно, ступаючи твердо, чітко); ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЕЛЮ́ЩИТИСЯ розм., ТАСКА́ТИСЯ розм. (далеко або неохоче); ПЕ́РТИ фам., ПЕ́РТИСЯ фам., ТАРАБА́НИТИСЯ фам. (на велику відстань). Вона йшла день, ішла два і не бачила ні одного села, ні одного хутора (І. Нечуй-Левицький); Простували (люди) дорогою, потім звернули в занесений і неходжений степ (В. Барка); Дівчата купками прямували вулицею (М. Коцюбинський); Поруч коня ступав босий хлопчак (П. Козланюк); Сахно з якимсь моторошним почуттям мандрувала через анфіладу порожніх покоїв (Ю. Смолич); — Хто йде?.. А — ти? Утік? Ну, топай же в яр. Наші там (А. Головко); Голова ставить прапор біля хвіртки і по-качачому тупцює до хати (В. Яворівський); Батько бадьоро тупав по сходах (Л. Смілянський); Мезентій наперед Тирренський Пред страшним воїнством гряде (І. Котляревський); Окине (Пилип) оком через плече — поступаються слідом ще чотирнадцять косарів (з газети); За возиком поступав, пхаючи його наперед себе, молодий парубчак (І. Франко); Надя швидко крокує попереду (І. Рябокляч); Я живу на околиці міста і до центру люблю марширувати пішки (О. Ковінька); Йдуть ковалівці на роботу в поле. Одні виступають поважно і не швидкуються, інші поспішають (В. Кучер); Юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); Не йде (Андрій) уже, а плине — Згорда стрельне з-під брови (Д. Білоус); Чорно-рябі каченята, крякаючи, у двір слідком беруться (Марко Вовчок); Василино, а ти що дома? Ти не знаєш, що в мене робота? Махай на лан (Лесь Мартович); Не встиг скинути комбінезон, як його покликали: — Студент, шуруй до механіка! (М. Зарудний); Ясь тим часом чимчикував толокою, поки не сховався у сутінках (Р. Іванчук); — Питаю, чи не хочеш ти отак пішака рубати до самого Києва? (В. Кучер); — Піти б до Петра та до Якима, — подумав він. — Так же не близький світ: треба аж на Побиванку теліпатись... (Панас Мирний); Або з чим ще можна зрівняти таку дурість: поїхати на свої негусті гроші на Камчатку і телющитися за сотні верст від одного житла до другого, щоб описати життя.. тубільців (М. Стельмах); А козаки роздирають його на шматки своїми скаргами й примушують таскатися в погоду й непогоду чортзна-де (З. Тулуб); (Христина:) А звідки ти, хлопчику? (Хлопчик:) Я з Головчинців. (Христина:) Бідне — такий світ перло проти ночі (С. Васильченко); — Чого тобі тарабанитись до тієї розхристаної оселі аж на край села? (М. Стельмах). — Пор. 1. брести́, 1. дріботі́ти, 1. перехо́дити.

ІТИ́ (ЙТИ) з чого і чим (робити хід якоюсь фігурою, картою під час гри в шахи, карти), ХОДИ́ТИ. — Док.: піти́, сходи́ти. Іти з туза; Сходити конем.

ІТИ́ (ЙТИ) (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИ розм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИ розм. (про дощ — безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм., ДРОБИ́ТИ рідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИ розм. (про великий, густий сніг). — Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); — Може б ми взагалі рушили звідси, — сказав Нестор, — дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)

Ї́ХАТИ (про засоби пересування — рухатися в якомусь напрямі), ІТИ́ (ЙТИ), КОТИ́ТИСЯ, КОТИ́ТИ розм. (про автомобіль, віз); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, БІ́ГТИ розм., ГНА́ТИ розм. (швидко); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) розм., ПЛЕСТИ́СЯ розм., ТЕЛІ́ЖИТИСЯ діал. (надто поволі). За військом їхала Тишкевичева карета (І. Нечуй-Левицький); З заходу нескінченним потоком ішли зустрічні машини (О. Довженко); Автобус знову котився.. такою ж рівною.. трасою (Я. Баш); Звільна котили (панські вози) по селу (І. Франко); Машини вже мчали по вулицях передмістя (П. Загребельний); Санки летять під білії намети ялин лапатих (Леся Українка); Авто несамовито неслося, вихляючи по мосту (І. Ле); У шумі шин кудись біжать машини (В. Сосюра); За її проханням автобусик уже облітав півсвіту, а тепер жене, ось ще й на Комишанку (О. Гончар); Потяг ледве тягся (О. Досвітній).

Ї́ХАТИ (про людей — пересуватися на якомусь із видів транспорту), ІТИ́ (ЙТИ), КОТИ́ТИ розм., ПОГАНЯ́ТИ розм.; МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., МАЙНУВА́ТИ діал. (швидко); СКАКА́ТИ (на коні); ТРЮ́ХАТИ розм. (верхи, повільно); ПЕ́РТИ фам. (на значну відстань). Їхав Кармель далі та все тільки оглядавсь на село Лани (Марко Вовчок); Мати Кібела Пишно в короні зубчатій по Фрігії іде в колісниці (М. Зеров); Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом.. і котив далі (В. Кучер); Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть, Треба далі поганяти, З дому ж виїхав давно (П. Дорошко); Він ("Запорожець") мчав ґрунтовою дорогою поміж високою й густою пшеницею (І. Сочивець); З'їхавши на високий кряж, озирнувсь Кирило Тур, аж із-під гаю хтось мчиться навзаводи на сивому коні (П. Куліш); Він летів пишною каретою й насилу наздогнав Єремію (І. Нечуй-Левицький); Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів (О. Довженко); Шляхом від Бахчисарая до Ак-мечеті гнав вершник шаленим галопом (О. Іваненко); — Скажи, коню, до кого це ви так нагло гнались? — До якоїсь чорнобривки Всю ніч майнували (Т. Шевченко); Скаче вершник по полю, не жаліє коня (С. Голованівський); Попереду верхи трюхав конем Василь Назарович Боженко (Ю. Смолич); Зараз бригада прибула сюди, на останній штурм. Цілу добу перли на повному газі, щоб встигнути... (О. Гончар).

ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм. рідко, ЦВИ́ГАТИ (ЦВІ́ГАТИ) діал., ХЛЯ́НУТИ діал., БУ́РИТИ підсил. діал.; ІТИ́ (ЙТИ), ЦЕБЕНІ́ТИ (ЦИБЕНІ́ТИ) підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ (ЦЮРИ́ТИ) розм., ЦЮРКОТА́ТИ підсил. розм., ЦЮРКОТІ́ТИ підсил. розм., ЧЮРИ́ТИ (ЧУРІ́ТИ) діал., ЧУ́РКАТИ діал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, — Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. — Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли (дівчата) дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам'яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б'є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); (Полікарп Іванович:) Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся — мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати — кров б'є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. — І кров не йде! (О. Гончар); (Максим:) Та ви ж хоч сорочкою руку зав'яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, — сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменіла на квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ'яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там (у храмі).. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); — Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам'яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). — Пор. 1. витіка́ти.

ЛИ́ЧИТИ кому що, до чого (гармонувати із зовнішністю), ПАСУВА́ТИ кому що, до чого, ПІДХО́ДИТИ кому що, до чого, ДО ЛИЦЯ́ (БУ́ТИ ДО ЛИЦЯ́) кому що, у чому, ПРИСТАВА́ТИ кому що, до чого, розм., ЛО́ВКО кому в чому, розм., ІТИ́ (ЙТИ́) кому що, до чого, розм., ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) кому, до кого-чого, рідко, ЛИЦЮВА́ТИ кому що, до чого, діал., ПРИПАДА́ТИ (перев. зі сл. до лиця, до виду), ПРИХО́ДИТИСЯ до кого-чого. — Док.: приста́ти, припа́сти, прийти́ся. Мар'яна.. через якусь хвилину виходить.. в червоній блузці й терновій хустині, яка так личить до її смаглявого обличчя і розгонистих чорних брів (М. Стельмах); Штани світло-бузкового кольору, добре відпрасовані, до них пасує відкрита блакитна сорочка (В. Собко); До смаглявої шкіри її обличчя, світло-каштанової коси та глибоких сірих очей підходила синя клітчаста сукня (О. Гуреїв); Килина приміряла одну кофтину, другу, а третя, здалось, і справді їй до лиця (Є. Гуцало); Богаза була убрана в блакитне, як небо, шовкове убрання, котре надзвичайно приставало до її чорних очей (І. Нечуй-Левицький); Вийми, мамо, хустку мені з скрині.. Кажуть, мені ловко в тій хустині (Л. Забашта); (Ганя:) Дідусю, дідусю... (Макар:) Що? (Ганя:) Як мені в цій сукні? Іде? (О. Корнійчук); Невисокого росту, круглолиця, чорнява, наряджена у чорне оксамитне плаття, котре так ішлося до її білого, як сніг, тіла, вона, наче лілія серед пучка квіток, виділялась серед своїх товаришок (Панас Мирний); Вона була ще в жалобній сукні, хоч її рум'яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до тої жалоби (І. Франко); На голові коробка велика (їй, бачте, до лиця припадає..), шовковою хусткою повив'язана, лисніє і міниться (Дніпрова Чайка); Костюм Петимка хоч виглядав довгим і бахматим на Маркові, але загалом прийшовся (М. Трублаїні). — Пор. гармонува́ти.

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо — наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́ (ПЛИСТИ́), ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ЗНИКА́ТИ (ІЗНИКА́ТИ рідше), ВИХО́ДИТИ розм., ПЕРЕХО́ДИТИ розм., ПРОЛЯГА́ТИ розм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ), ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПЕРЕВО́ДИТИСЯ розм. (про час — одноманітно, повільно). — Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тися заст. пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тися розм. віддалі́ти розм. спливти́ (сплисти́), спли́нути, пропливти́ (проплисти́), пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути (ізни́кнути) (зни́кти) (ізни́кти), ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся (протягну́тися), проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло — забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали в небуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їй година за годиною (І. Франко); Стечуть роки — зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща — їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю — так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). — Пор. 2. бі́гти.

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (про близьке настання певного відрізка часу, періоду життя, події, явища і т. ін.), НАДХО́ДИТИ без додатка, ПІДХО́ДИТИ, ІТИ́ (ЙТИ) до чого і без додатка, НАХО́ДИТИ без додатка, ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) безос., до чого, на що і без додатка, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) без додатка, розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; БЛИ́ЖЧАТИ без додатка, розм. (ставати ближчим); НАБІГА́ТИ без додатка, розм. (про свята, певні дні тощо — наближатися непомітно, швидко); БРА́ТИСЯ безос., до чого, на що, розм. (про вік, час і т. ін.); ПІДСТУПА́ТИ поет., ПІДБИРА́ТИСЯ поет., ПІДКРАДА́ТИСЯ поет. (повільно, непомітно); НАСУВА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИ, СУ́НУТИ (на кого-що і без додатка — про щось небажане або бурхливе, інтенсивне за своїм виявом, грізне і т. ін.; про вечір, ніч і т. ін.); НАЗРІВА́ТИ, ГОТУВА́ТИСЯ (без додатка; про щось значне або загрозливе, неприємне — повільно наближатися, стаючи неминучим). — Док.: набли́зитися, надійти́, підійти́, піти́ перев. до чого найти́, збли́зитися, набі́гти, узя́тися (взя́тися) на що підступи́ти, підкра́стися, насу́нутися, насу́нути, назрі́ти. Настала Спасівка. Наближався день Єреміїних іменин (І. Нечуй-Левицький); Надходять великі події — все говорить про це (О. Довженко); Підходила зима, треба щось їсти, в чомусь ходити (Григорій Тютюнник); Сталевих птиць у грізній високості я чую рев... То йде відплати час (В. Сосюра); Находив ранок (П. Воронько); Йшлося на вечір, коли Наливайко з Юрком Мазуром розшукали посланців (І. Ле); Минуло ще кілька днів. Весілля зближалося (О. Маковей); Минали години, близився вечір (Д. Бедзик); — Уже як мають саджати (у холодну), то пізніше, аж коли нагальна робота скінчиться або як свята довші набіжать... (Леся Українка); Хоч ще й не бралося на світанок, було видно, як серед білого дня (Ю. Бедзик); Весна підступає, ясна й непомітна. Злягаються, тануть високі сніги (С. Воскрекасенко); Лихо так зненацька підкралось і так несподівано впало, що ніхто навіть не важився думать, чим запобігти (М. Коцюбинський); А літо вже минуло і насувалася осінь (Г. Хоткевич); Насував осінній мокрий вечір (С. Скляренко); Сунула холодна біла зима (О. Іваненко); А тут ще такі новини, такі події назрівають! (Н. Тихий); Нікому й на думку не спаде, що готується пригода, що лихо вже близько (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наста́ти.

ОДРУЖИ́ТИСЯ з ким і без додатка (про чоловіка, жінку — взяти шлюб), на кому (тільки про чоловіка); ПОЖЕНИ́ТИСЯ, ПОЄДНА́ТИСЯ, СПАРУВА́ТИСЯ, ПОБРА́ТИСЯ, ПРИСТРО́ЇТИСЯ розм., ПОДРУЖИ́ТИСЯ розм., ОБКРУТИ́ТИСЯ розм., ПОШЛЮ́БИТИ фольк., книжн., ЗАШЛЮ́БИТИСЯ заст., УЗЯ́ТИСЯ (ВЗЯ́ТИСЯ) заст., ПОЙНЯ́ТИСЯ (ПОНЯ́ТИСЯ) заст.; ПРОДА́ТИСЯ кому, розм. (взяти шлюб з розрахунку); ОБРУЧИ́ТИСЯ (обмінявшись з молодою або молодим обручками); ОБВІНЧА́ТИСЯ, ПОВІНЧА́ТИСЯ (виконуючи церковний обряд); ОЖЕНИ́ТИСЯ, ЖЕНИ́ТИСЯ на кому, УЗЯ́ТИ (ВЗЯ́ТИ) заст., ПОЙНЯ́ТИ (ПОНЯ́ТИ) заст., ОБА́БИТИСЯ зневажл. рідше (про чоловіка); ПІТИ́, ВИ́ЙТИ за кого, а також із сл. заміж, ВІДДА́ТИСЯ, ВИ́ДАТИСЯ за кого, розм., ПОБІ́ГТИ розм., ірон. (про жінку). — Недок.: одру́жуватися, дружи́тися розм. жени́тися, поє́днуватися, парува́тися, бра́тися, продава́тися, обруча́тися, вінча́тися, женитися, бра́ти, іти́ (йти), вихо́дити, віддава́тися, видава́тися. Вчора — в перший день весни — Одружилися вони (С. Олійник); (Іфігенія:) Сестра моя Електра Вже досі одружилась (Леся Українка); Восени Оксен з супроти волі батька одружився на ній і забрав Олену до Троянівки (Григорій Тютюнник); Як Максим дружився, то його матері вже не було на світі, та й батько незабаром по тому вмер (Б. Грінченко); Поженились всі колишні друзі, парубками стала дітвора (В. Сосюра); Зійшлись, побрались, поєднались, Помолоділи, підросли, Гайок, садочок розвели Кругом хатини (Т. Шевченко); (Порфирій:) А ось чули ми, що ти спаруватись задумав. (Товстоліс:) Та як вам сказати .. хотілось би. Та боюсь, знаєте, старий (І. Кочерга); Любилися, кохалися, Чому ж не беремся (П. Чубинський); Ти, удово, старая жоно, Не плач, не журися, Бо вже твій син Івась подружився, Поняв собі дівку туркеню (дума); На плантації полюбився з дівчиною — злигалася біда з горем — обкрутилися (О. Кундзич); — Люд же знає, що князь прийняв нову віру не через проклятьбу, а через жону. Дуже-бо захотілося йому пошлюбити сестру ромейського імператора Василя (П. Загребельний); А як така любов народиться меж парубком і дівчиною і возьмуться (візьмуться) вони меж собою (Г. Квітка Основ'яненко); Старша (сестра) рік тому назад була понялась з одним чиновником (А. Кримський); Любив, кохав я дівчину, І вона клялася, Що кохає мене дуже, Далі й продалася, За худобу проміняла (В. Забіла); Через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою і привіз її в батькову хату (І. Нечуй-Левицький); Козак оженився, наче утопився (прислів'я); — В тебе діти, а жінки не маєш. Візьмеш мене і побачиш, як добре тобі буде (казка); (Марко:) Андрій ходу їй не давав. От вона і пішла за нього (З. Мороз); — Я ніколи не вийду заміж, — з сумною довірливістю говорить мені трудівниця моря (О. Довженко); — Дума, як багач, то так усяк і побіжить за нього... (Панас Мирний).

ПОЧИНА́ТИ що, з інфін. (якусь дію, роботу, процес, робити перші кроки в якійсь діяльності), РОЗПОЧИНА́ТИ, ПРИСТУПА́ТИ до чого, ЗАЧИНА́ТИ, БРА́ТИСЯ за що, до чого, з інфін., ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ (ЗАХО́ДИТИСЯ) з інфін., без додатка, ЗАБИРА́ТИСЯ з інфін., до чого, ПРИКЛАДА́ТИСЯ до чого, ПРИЛУЧА́ТИСЯ до чого, НАЛА́ГОДЖУВАТИ що, НАЛА́ДЖУВАТИ що, ВІДКРИВА́ТИ що, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ) на що, ПОРУ́ШУВАТИ (ПОРУША́ТИ) що, перев. із сл. розмова, справа, процес і т. ін., ПІДХО́ДИТИ до чого, ПІДСТУПА́ТИ до чого, розм., ПРИСТУПА́ТИСЯ до чого, розм., РОЗВ'ЯЗУВАТИ що, розм., ПРИЙМА́ТИСЯ за що, з інфін., розм., ПРИМО́ЩУВАТИСЯ до чого, з інфін., розм., ЗАПОЧИНА́ТИ що, діал., РОЗЧИНА́ТИ що, діал.; ІТИ́ (ЙТИ) з інфін., на що, до чого (часто рухаючись); ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ) що, ПІДНО́СИТИ що (часто у відповідь на щось). — Док.: поча́ти, розпоча́ти, приступи́ти, зача́ти, узя́тися (взя́тися), заходи́тися, забра́тися, прикла́стися, прилучи́тися, нала́годити, нала́дити, відкри́ти, підня́тися (підійня́тися), пору́шити, підійти́, підступи́ти, приступи́тися, розв'яза́ти, прийня́тися, примости́тися, започа́ти, піти́, підня́ти (підійня́ти), піднести́. — Купаємось! — каже Тоня й починає роздягатись (О. Гончар); — От нас вже зібралось чимало. Час вже розпочинати Чорну Раду, — загомонів тихо Кривоніс (І. Нечуй-Левицький); — Заплутались трошки коропи в моїй мережі.., час приступати до діла (І. Нечуй-Левицький); Хто в марті сіяти не зачинає, той про своє добро забуває (прислів'я); Дівчина здіймає кужілку і знов береться прясти (Леся Українка); Після всіх отих понаднормативних процедур директор заходжувався снідати (Ю. Збанацький); Знову заходилася розповідати про панщинукріпаччину (О. Левада); Гей, брати! Поки не пізно, Прилучаймось враз до праці (П. Грабовський); Вечеряли також під грушею, до місяця. Пробували налагодити якусь розмову, не в'язалася (С. Васильченко); Невповні розквітшії квітки ледве пахли, соловейки тільки ще своє щебетання наладжували (Марко Вовчок); Партизани кілька разів відкривали по літаках вогонь (Ю. Збанацький); Треба було вишукувати свідків умови, порушувати довголітній, сутужний процес (І. Франко); Дівчина прикидає, з якого краю їй доведеться підступати до такої розмови (М. Стельмах); До англійської мови ще дуже мало хто приступається, бояться її трудності (Леся Українка); У 1939 році гітлерівська Німеччина напала на Польщу і розв'язала війну (з підручника); Не раз приймались усі плакати. Як же дійшло до прощання з панотцем, то Черевань так і зарюмав (П. Куліш); Удруге знов примощується мати Чайченка добрить: "..а моторний, а розумний, а славний" (Марко Вовчок); Краще замовкнути, краще серцем переболіти їй, як розчинати колотнечу з дітьми! (Г. Косинка); (Дозорець:) Тепер ідіть обидва на роботу раніше від усіх. Се вам за кару! (Леся Українка); Не безслідно пройти Має те, що колись розцвітало, Що у ріднім краї піднімало бої, Що до волі людей поривало (Панас Мирний); Доста тільки, щоби чоловік показався, так молоді підносять великий крик, плачуть, голосять (Лесь Мартович).

ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо — виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ (РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯ розм. (швидко, далеко). — Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім'я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її (гречки) цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п'єш і не нап'єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода — живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).

ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про чутки, відомості тощо — ставати приступним, відомим для багатьох), ШИ́РИТИСЯ, РОЗПОВСЮ́ДЖУВАТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРИХО́ДИТИ, РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ розм., КРУЖЛЯ́ТИ розм., ЛІТА́ТИ розм., ШУГА́ТИ розм., ГРИМІ́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОСТИ́ розм.; ПОВЗТИ́, РОЗПОВЗА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ (повільно); ХОДИ́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ПЕРЕДАВА́ТИСЯ, ПЕРЕНО́СИТИСЯ, ОБХО́ДИТИ кого, що, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (від одного до одного, через покоління тощо). — Док.: поши́ритися, розповсю́дитися, розійти́ся, піти́, прийти́, рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розкоти́тися, розбі́гтися, поповзти́, розповзти́ся, просочи́тися, пройти́, переда́тися, перенести́ся, обійти́, прокоти́тися. На заводі почала поширюватися чутка: мовляв, і перші два досліди, а третій і поготів, заздалегідь були приречені на провал (Ю. Шовкопляс); Поговір про ту куплю все ріс та ширився (Панас Мирний); Чутки розходяться, мов кола на воді (О. Левада); У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла (Л. Глібов); Приходили вісті й про геройство Марусяка, про деталі його нападів (Г. Хоткевич); Швидко, як по радіо, розноситься звістка про невдачу (В. Собко); Швидко, як вихор, по містечку пронеслася чутка, що з степу наступає якась армія (Л. Дмитерко); Росла (вість), ширилась, як лавина, розтікалась поїздами, поштою, по воді і по суші (П. Колесник); Про наші місця розкотилася слава, Спитай і почуєш у відповідь скрізь, Що кращого міста нема, як Полтава, Де я народився і змалечку ріс (Л. Первомайський); Востатнє бачили люди молодицю з дівчинкою тоді, як востатнє чутка було розбіглася, що Кармелюк визволивсь (Марко Вовчок); Про дійсну суму "відступного" так і не дізнався ніхто.. По містечку кружляли різні чутки з приводу цієї суми (Ірина Вільде); Він нічого не боявся і пропускав поза увагу всі ті чутки, які так настирливо літали по селах та хуторах, а вони між тим ширилися, одна від одної страшніші (Григорій Тютюнник); По селу шугали найнеймовірніші чутки, збуджували і так схвильованих артільників (Г. Епік); Ксеня Дзвінка з завмиранням серця стежила за походами Довбуша. Його слава гриміла по всьому Покутті (В. Гжицький); Чутка пішла гуляти по вулицях, ніщо не могло її спинити (А. Хижняк); Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М. Коцюбинський); Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Н. Рибак); Тим часом всіляко розповзався поголос. Заговорили серед робітників про те, що завод виробляє дуже небезпечну вибухову зброю (Н. Рибак); Освіжаючі й п'янкі, мов весняний вітер, ці звістки просочувалися в найглухіші куточки (В. Москалець); Дивуюсь: і чого про їх така ходить неслава, що це непевні люди (С. Васильченко); Ніяка недобра слава не проходила про неї (Г. Квітка-Основ'яненко); Дівчата тільки чули, як передавалися з уст в уста уривки речень, окремі слова (Д. Ткач); Десь в далекім Гіндустані рождалися (оповідання) перед віками, тисячі літ переносилися з уст в уста, з грудей в груди — аж поки не дісталися сюди, в цю щілину межи гір (Г. Хоткевич); Звісно, може, і брехали люди, — чутка-утка поки обійде цілий край — десять раз вилиняє, переміниться (Панас Мирний).

ПЕРЕДАВА́ТИСЯ (про предмети — з рук до рук), ПЕРЕХО́ДИТИ, ІТИ́ (ЙТИ), ХОДИ́ТИ, МАНДРУВА́ТИ жарт. — Док.: переда́тися, перейти́, помандрува́ти. Світе мій! Як же ті чоботи з рук до рук передавалися! (Марко Вовчок); Кухоль ходить, переходить, Так і висихає.. "Грай, кобзарю, лий, шинкарю, Поки встане доля" (Т. Шевченко); І з рук до рук серед гульні Йде кухоль заповітний (П. Грабовський); І мандрує нова сокира з рук до рук (І. Франко).

ПІТИ́ (залишити якесь місце, товариство тощо), ПОДА́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ВІДДАЛИ́ТИСЯ, ЗАБРА́ТИСЯ розм., РЕТИРУВА́ТИСЯ заст., жарт.; ЗНИ́КНУТИ (ЗНИ́КТИ), ЩЕ́ЗНУТИ, ВИ́СЛИЗНУТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ША́СНУТИ розм., ША́СНУТИСЯ розм., ШМОРГНУ́ТИ (ШМОРГОНУ́ТИ) розм. (непомітно, швидко). — Недок.: іти́ (йти), подава́тися, відхо́дити, віддаля́тися, забира́тися, ретирува́тися, зника́ти, щеза́ти, вислиза́ти. Першим бажанням Черкашина було встати й піти геть (Л. Дмитерко); Я — геть подався. Шалом. Навмання. Я — геть подався, стомлений од люті (В. Стус); Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися (збірник "Легенди та перекази"); Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко); Соцький наказав, щоб усі забиралися з кріпості, бо надходить вечір (А. Хижняк); (Живоглядов:) Надало мені приїхати на цю вечірку... Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь... (Ю. Мокрієв); Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (З. Тулуб); Діти щезають за двері (Леся Українка); Казанцев.. тихо, по-котячи вислизнув з хати (І. Нечуй-Левицький); Тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський); — Де батько мій? — крикнув Ладимир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан (В. Дрозд); Не виглядів (сотник), хто з його хвіртки шморгнув (Г. Квітка-Основ'яненко).

ПОКИДА́ТИ кого (позбавляти кого-небудь свого товариства, своїх турбот, догляду тощо), ЗАЛИША́ТИ, ЛИШАТИ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ з ким, ІТИ́ (ЙТИ) від кого (перев. про подружжя, коханців). — Док.: поки́нути, зали́шити, лиши́ти, розлучи́тися, піти́. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного, що втопив тебе в безодню та й покидаю (Марко Вовчок); Покинули друзі безсилі мене умирати в степу (Т. Осьмачка); На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Ой конику, воронику, сідаю на тебе. Будь здорова, моя любко, я лишаю тебе (коломийка); — Прощай же, мій соколику, мій Василечку! Не сердься ж бо на мене; адже ти кажеш, що скоро пришлеш старостів? От ми не надовго розлучаємось (Г. Квітка-Основ'яненко); Пішла, погаснула, мов зірка, в душі моїй настала ніч. Чого ж ти плакала так гірко, коли ішла від мене пріч? (В. Сосюра).

ПОХО́ДИТИ від кого-чого, звідки (виникати, з'являтися, утворюватись як наслідок певних подій, процесів, явищ і т. ін.), ПОЧИНА́ТИСЯ також чим, ПОСТАВА́ТИ, ІТИ́ (ЙТИ), БРА́ТИ ПОЧА́ТОК від чого, де. — Док.: поча́тися, поста́ти, піти́. (Кассандра:) Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка); — Як тобі совість підкаже, — спокійно відповів Мірошниченко. — Коли вона за роки твого багатства стала гряззю — бери обріза і йди вбивати людей. Велике багатство завжди цим починається або цим закінчується (М. Стельмах); Повинно зостатися щось од огню непорушне: В іншому разі матерія спершу в ніщо б оберталась І вже з нічого речей розмаїтість у нас поставала (переклад М. Зерова); — Усі мої біди, певно, йдуть від нашого прізвища. — Щасні. На прізвище — щасні, а насправді — нещасні (Ю. Збанацький); Скільки невільницьких пісень з тих ущелин брали початок (О. Гончар).

ПРОДАВА́ТИСЯ (про товари — знаходити збут), РЕАЛІЗУВА́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ). — Док.: прода́тися, реалізува́тися, піти́. Чи продаються Ваші малюнки у Києві, що малюєте нового, опріч портрета Шрага? (М. Коцюбинський); Риба йде... Мануфактура потроху.. Вовна йде. Смушки рвуть із рук (Остап Вишня).

ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (розташовуватися в одну лінію на значному просторі), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ (ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ), РОЗТЯГА́ТИСЯ (РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ), ВЕСТИ, ПРОЛЯГА́ТИ, ПРОСТИЛА́ТИСЯ (ПРОСТЕЛЯ́ТИСЯ), ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ЛЯГА́ТИ розм., ПРЯМУВА́ТИ розм., ВИБІГА́ТИ розм., ЗБІГА́ТИ розм. (про дорогу, стежку, канаву тощо); ВІДБІГА́ТИ розм. (убік від чого-небудь.) — Док.: потягти́ся (потягну́тися), простягти́ся (простягну́тися), протягти́ся (протягну́тися), розтягти́ся (розтягну́тися), пролягти́, просла́тися, простели́тися, пройти, ви́бігти, відбі́гти. Село тяглося без кінця (Ганна Барвінок); Попід стінами тягнуться довгі писані лави (М. Олійник); До липи доскочили вмить, звідти дорога простяглася пряма і рівна (А. Хижняк); На багато кілометрів розтягувались обози богунців (С. Скляренко); Стежка, мов стьожка, збігала через самий яр і вела на другий бік (Панас Мирний); Дорога вдалеч пролягала І кремниста, і важка (М. Рильський); Глибокий хід сполучення починався від самого дзоту і пролягав зигзагами по всій висоті (В. Кучер); Ой прослалась довга стежка, стежка не пробита І колючими тернами Аж до краю вкрита (Б. Грінченко); Шлях на поле йшов яром (Панас Мирний); Тин пройшов на аршин поза грушею (І. Нечуй-Левицький); Весело лягають Дороги до гаю (М. Стельмах); Від озера до парку прямував уже наполовину готовий вузенький канал (Ю. Смолич); Стежка одбігала вліво (В. Козаченко).