коліти

ЗАКЛЯ́КНУТИ (про людину та частину її тіла — утратити від холоду чутливість, рухливість, гнучкість тощо), ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАСТИ́ГНУТИ, ЗАСТИ́ГТИ, ОКЛЯ́КНУТИ, ЗАЦІПЕНІ́ТИ, ЗАДУБІ́ТИ, ЗАКОСТЕНІ́ТИ, ОКОСТЕНІ́ТИ, СКОСТЕНІ́ТИ рідше, ЗАДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ, ОДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ, ПОТЕ́РПНУТИ, ПОТЕ́РПТИ, ЗАКОЦЮ́БНУТИ розм., ЗАКОЦЮ́БТИ розм., ОДУБІ́ТИ розм., ОДУБЕНІ́ТИ розм., ОКОЛІ́ТИ розм., ЗАЦУПІ́ТИ розм., ПОГРА́БІТИ розм., ПОГРА́БНУТИ розм., ЗАДЕРЕВІ́ТИ розм., СКАЧАНІ́ТИ діал., ОДЕРЕВІ́ТИ рідко, ОДУ́БНУТИ рідко, ОДУ́БТИ рідко, ОЦІПЕНІ́ТИ рідко. — Недок.: закляка́ти, кля́кнути, застига́ти, сти́гнути, окляка́ти, ціпені́ти, дубі́ти, костені́ти, дерев'яні́ти, коцю́бнути, колі́ти рідко дереві́ти, ду́бнути. Вона не почувала, що в неї ноги померзли на морозі, що її права рука одубла й заклякла на коромислі (І. Нечуй-Левицький); Піднімався сильний вітер і бив її дощем так у лице, що волосся на чолі перемокло, а рука, що піднімала довгу сукню, заціпеніла із студені (О. Кобилянська); Холод так діймав, що руки й ноги зовсім задубіли (М. Трублаїні); Ноги Леонідові в поганих чоботях закоцюбли, як в ополонці (О. Гончар); Третьої ночі, коли мороз розбивав стіни й пролазив у хату, Терешко зовсім одубів, лежачи біля припічка, й ледве здолав злізти на піч (Г. Епік); Руки його зовсім охолоділи і ввесь одубенів (О. Стороженко); Од холоду аж посиніє (Кузьмик), руки пограбнуть, дрижать (М. Рильський). — Пор. 1. те́рпнути.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).