кумедія

КОМЕ́ДІЯ (драматичний твір з веселим, смішним або сатиричним сюжетом), КУМЕ́ДІЯ розм.; ФАРС (у країнах Західної Європи XIV-XVІ ст. — твір легкого, жартівливого змісту; у бурлескному театрі XІX-XX ст. — беззмістовне, часто малопристойне комедійне видовисько). Обставини якось так склалися, що жодної комедії я так і не зробив (О. Довженко); — Дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду (С. Васильченко); Старжинський стягав шляхту до театру, силкувався притягати і заінтересувати її легкими фарсами свого складання (І. Франко). — Пор. інтерме́дія.

КОМЕ́ДІЯ (забавний випадок, щось смішне), КУМЕ́ДІЯ розм.; КУРЙО́З (дивний, недоладний або нісенітний випадок, подія); ФАРС (грубий жарт, блазенська витівка); ПЕТРУ́ШКА розм. (щось кумедне, недоладне або клопітливе, марудне). — Правду тобі скажу, обридло мені це дурне життя з тобою і та комедія, яку з тобою граю (І. Франко); Микола порізав шматки сала на четвертини, понизав їх на мотузок і почепив осавулисі на шию.. Осавулиха йшла і не знала, де діти очі од сорому.. Люди вибігали з дворів дивитися на ту кумедію (І. Нечуй-Левицький); Між ними прірва років, безодня нерозуміння, змертвілих умовностей, скам'янілих форм, усе те між ними, що робить нестерпним життя, перетворює його на трагедію або ж на фарс — що кому судилося (Л. Первомайський); — Тарасе Демидовичу, для чого вам уся ця петрушка? У вас є з ким возитись. А дисципліну вам треба підтягувати та й підтягувати (Ю. Збанацький).

ЛИЦЕМІ́РСТВО (невідповідність слів, учинків справжнім переконанням, намірам, почуттям), ДВОЛИ́ЧНІСТЬ, ЛИЦЕМІ́РНІСТЬ, ЛУКА́ВІСТЬ, ЛУКА́ВСТВО, ДВОЄДУ́ШНІСТЬ, ФАЛЬШ, КРУТІ́ЙСТВО, НЕЩИ́РІСТЬ (приховування своїх справжніх думок, почуттів, намірів); ЄЗУЇ́ТСТВО (підступність, застосування обману, інтриг, провокацій і т. ін. для досягнення своєї мети); ПІДСТУ́ПНІСТЬ (намагання показною доброзичливістю прикрити злий намір); КОМЕ́ДІЯ, КУМЕ́ДІЯ розм., КОМЕДІА́НТСТВО заст. ірон. (удавання з себе когось з певною метою). Оця внутрішня настроєність на лицемірство, примирення з лицемірством, своїм та інших, оця дволичність — одне обличчя на свята і зовсім інше для постійного вжитку — щиро вражали Інну (В. Дрозд); Сподобалась чортяча мова хлопцю, Не відав він про чортову лукавість (А. Кримський); Він (Янка Купала) рицар був високої мети, Він ворог був лукавства й облуди (М. Рильський); — Я всіх ненавидів тоді — одних за лицемірство і двоєдушність, інших за безтурботність (П. Колесник); З першого слова якимсь незбагненним чуттям розгадувала вона фальш у людині й одразу насторожувалася (В. Козаченко); Завжди такий непримиренний до брехні і крутійства, він сам тепер викручується брехнею, наче хлопчак (Ірина Вільде); Та й спробуй лиш сказати їй неправду! У неї такі спостережливі, кмітливі оченята, так вона пантрує ними за маминим обличчям — враз запідозрить, відчує нещирість (І. Рябокляч); Навіть тоді, коли її ображали безпідставно, вона не домагалась викриття підступності противника і воліла примиритися, аби було тихо (А. Хижняк); Пан тільки витріщив очі на ту комедію і не знав, чи ті люди жартували, чи зовсім подуріли (І. Нечуй-Левицький); Хлопець бачив, що дєдя грає кумедію, і мовчав (Г. Хоткевич); Не докоряй мені комедіантством! Не докоряй тим, що я грала ролю перед тобою!.. (І. Франко).