куратор

ОПІКУ́Н юр. (той, хто піклується про особисті, майнові права та інтереси недієздатних громадян), КУРА́ТОР. Вони (діти вбитого Грицька) зосталися без путящого догляду.. Громада настановила над їми (ними) опікуном Панаса Момота (Б. Грінченко); — Най (хай) йому куратора нададуть, бо він марнотратник. Або най перепише ґрунт на тебе, бо його ще один ошукає (Лесь Мартович).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. куратор — Кура́тор: — уповноважений особою або організацією та установою; опікун, призначений судом [44-1] Словник з творів Івана Франка
  2. куратор — кура́тор іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. куратор — -а, ч. 1》 Особа, якій доручено наглядати за якою-небудь роботою. || заст. Опікун. 2》 Студент-медик, який стежить за перебігом хвороби у хворого, що перебуває на стаціонарному лікуванні. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. куратор — Опікун, див. попечитель Словник чужослів Павло Штепа
  5. куратор — КУРА́ТОР, а, ч. Особа, якій доручено наглядати за якою-небудь роботою, процесом, процедурами і т. ін. Лише Даргель не спішить, .. він обідає у своєму гарно обставленому, затишному мешканні, кроків за п'ятдесят від свого уряду... Словник української мови у 20 томах
  6. куратор — кура́тор (лат. curator, від curo – піклуюсь) 1. Попечитель, опікун. 2. Особа, що їй доручено загальний нагляд за якоюсь роботою. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. куратор — Особа, яка займається виховною роботою в навчальному закладі. Універсальний словник-енциклопедія
  8. куратор — КУРА́ТОР, а, ч. 1. Особа, якій доручено наглядати за якою-небудь роботою. Величезна туша куратора Праскіна ледве вміщалась у кріслі. З-під низького лоба дивилися невеликі осоловілі очі (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 426); // заст. Опікун. Словник української мови в 11 томах
  9. куратор — рос. куратор 1. Опікун, піклувальник. 2. Особа, що опікується якоюсь справою, програмою, людиною, колективом. Eкономічна енциклопедія
  10. куратор — Куратор, -ра м. Лицо при церкви, соотвѣтствующее по своимъ обязанностямъ церковному старостѣ. Вх. Лем. 430. Словник української мови Грінченка