мертвіти

ВІДМИРА́ТИ (про частини живого організму — ставати неживим, мертвим), ЗАВМИРА́ТИ, МЕРТВІ́ТИ, АТРОФУВА́ТИСЯ, ВІДСИХА́ТИ. — Док.: відме́рти, завме́рти, змертві́ти, відсо́хнути. Відмерла рука; Ноги, руки й інші частини тіла по черзі завмирали, хоч Славко ще жив і думав (Лесь Мартович); Він сидів біля тіла, дививсь у личко — біліло й мертвіло (Марко Вовчок); На селі розказували про одного чоловіка, як той чоловік в шинку вдарив матір і в його одсохли руки (І. Нечуй-Левицький).

ЗАВМЕ́РТИ (втратити на якийсь час здатність рухатися від сильного душевного потрясіння), ЗАМЕ́РТИ, ОБМЕ́РТИ, ОБМЕРТВІ́ТИ, ПОМЕРТВІ́ТИ, ЗАКЛЯ́КНУТИ, ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАХОЛО́НУТИ, ЗАХОЛО́ТИ, ОХОЛО́НУТИ, ОХОЛО́ТИ, ПОХОЛОДІ́ТИ, ПОХОЛО́НУТИ, ПОХОЛО́ТИ, ЗАМЛІ́ТИ (ЗОМЛІ́ТИ), ЗАНІМІ́ТИ, ОНІМІ́ТИ, ЗАТЕ́РПНУТИ, УКЛЯ́КНУТИ (ВКЛЯ́КНУТИ), УКЛЯ́КТИ (ВКЛЯ́КТИ), ОКЛЯ́КНУТИ рідше, ЗАДУБІ́ТИ підсил., ЗАЦІПЕНІ́ТИ підсил., ЗАЛЕДЕНІ́ТИ підсил., ОСТОВПІ́ТИ підсил., ЗАКОСТЕНІ́ТИ підсил., ОКОСТЕНІ́ТИ підсил., ОДЕБЕЛІ́ТИ підсил. діал., ЗАКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., ЗАКАМЕНІ́ТИ рідше, ОКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., ОКАМЕНІ́ТИ підсил. рідше, СКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., СКАМЕНІ́ТИ підсил. рідше, ЗАДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ підсил., ОДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ підсил., ЗАДЕРЕВІ́ТИ підсил. розм., ОДЕРЕВІ́ТИ підсил. розм., ЗАХОЛОДІ́ТИ розм., ЗНЕРУХО́МІТИ рідко. — Недок.: завмира́ти, замира́ти, ме́рти, обмира́ти, мертві́ти, закляка́ти, кля́кнути, холо́нути, холоді́ти, замліва́ти (зомліва́ти), німі́ти, те́рпнути, затерпа́ти, укляка́ти (вкляка́ти), окляка́ти, дубі́ти, ціпені́ти, ледені́ти, стовпі́ти, костені́ти, кам'яні́ти, камені́ти, дерев'яні́ти, дереві́ти, нерухо́міти. Він злякано підвівся і завмер від страху: прямо на нього дивились вузькуваті бісівські очі (М. Стельмах); Тільки тоді, як принесли з склепу Юхимову одіж — благенький кожушок і руді виброджені чоботи, — побачила і обмерла (А. Головко); Марта помертвіла, далі схопилась (Грицько Григоренко); Враз усі заніміли і заклякли, де хто стояв (Григорій Тютюнник); Настя немов захолола, затерпла вся та лише дивилась на Олександру здоровими, переляканими очима (М. Коцюбинський); Галецька од радощів аж нестямилась і ніби охолола (І. Нечуй-Левицький); Із спальні вийшла Федора Михайлівна і уклякла біля столу (П. Панч); Микола на мить заціпенів. Голос.. видався йому страшенно знайомим (В. Гжицький); Ми так і остовпіли з переляку. Стоїмо ми та тільки дивимось (І. Нечуй-Левицький); Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Панас Мирний); Раптом Віталій застиг, закам'янів, задивлений кудись у море, і Тоні здалося, що він зблід, що на обличчі його відбився жах (О. Гончар); Все сталось так несподівано й швидко, що люди закаменіли (М. Коцюбинський); Схопившись, він озирнувся навкруги і од жаху окам'янів (О. Стороженко); На мить Гопко скам'янів від несподіванки (Я. Гримайло); Забуваючи все, Данило на якусь мить задерев'янів, а потім бігцем кинувся до них (М. Стельмах); Я подивився в її великі очі і з подиву задеревів на мить (Д. Павличко); Несподівано побачивши перед собою сина свого шефа, тільки на одну секунду знерухомів Самійло Овсійович (Ю. Шовкопляс).

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).